Немає виходу. Тэйлор Адамс
Читать онлайн книгу.
він полізе до куртки по пістолет, чи зможе вона дістати з кишені швейцарський ніж, витягти серейторне лезо і перетнути кімнату так швидко, аби вдарити ним його в горло?
Дарбі поклала праву руку на стійку. До стегна.
Ларс знову запитав, уже голосніше:
– Ти можеш розпиляти дівчину…
– Можу, – відповів Ешлі. – Але якщо вона виживе – то отримаєш золоту медаль.
Тиша.
Це було не дуже смішно, але Ед видавив із себе смішок.
Сенді також засміялася. І Ешлі. Ларс закинув голову, наче мав пропустити жарт крізь часовий механізм свого мозку – і зрештою здався, зареготавши разом з усіма. Кімната гриміла від сміху. Дзвін у стисненому повітрі – і мігрень Дарбі повернулася. Вона хотіла зажмуритися.
– Бач, у мене було срібло, – додав Ешлі, – не золото…
На наступній хвилі неприродного сміху Ларс, досі широко посміхаючись, розстібнув куртку і потягнувся до чогось на стегні. Дарбі схопила ножа в кишені – але він лише поправляв свій ремінь.
Господи Ісусе. Було близько.
Однак він швидко рухався. Якщо справді полізе по зброю, усвідомила Дарбі, то повбиває всіх у цій кімнаті. Ларс лише здавався незграбним і млявим – доки він не здивує вас і не завдасть удару.
– Золота медаль, – хихотів він, затягуючи ремінь над своїм щуплим задом і тицяючи пальцем в Ешлі. – Мені подобаються його жарти. Він веселий.
– О, зачекай, – відповів Ешлі. – Скоро це тебе дратуватиме.
Коли фальшивий сміх змовк, Дарбі виявила ще дещо. Дрібниця – але щось дуже тривожне було в тому, як викрадач сміявся. Він здавався надто настороженим. Звичайні люди кліпають очима і втрачають пильність. Але не Ларс. Його обличчя сміялося, а очі дивилися. Він розглядав присутніх, його зіниці блукали кімнатою, холодно оцінюючи їх, поки він демонстрував рот із гострими зубами.
«Це – вишкірене тупе обличчя зла, – усвідомила Дарбі. – Це обличчя чоловіка, який викрав маленьку дівчинку з її будинку в Каліфорнії».
Світло замерехтіло. Напад крижаної темряви. Усі підвели погляд на флуоресцентні лампи, але коли вони увімкнулися і кімната знову наповнилася світлом, Дарбі продовжила вивчати щетинисте обличчя Ларса.
Ось кому я протистою.
Посеред глупої ночі існує час, коли сили зла вважаються найсильнішими. Відьомська година, так називала його мати Дарбі, з легким магічним завиванням у голосі.
Це третя година ночі.
Ймовірно, так диявол глузує зі Святої Трійці. Зростаючи, Дарбі поважала цей забобон, але насправді ніколи не вірила в нього – як певний час доби може бути злішим за інший? Однак у дитинстві, коли б вона не прокидалась від нічного кошмару, задихаючись і пітніючи, одразу дивилася на телефон. І от лихо – завжди було близько третьої години ночі. Кожний раз, який вона могла запам’ятати.
Коли їй наснилося, як на уроці суспільствознавства в сьомому класі їй перехопило подих і вона виблювала білих тридюймових личинок, що звивалися на парті?
О 03 : 21 ночі.
Коли їй наснилося, як чоловік простежив за нею, коли вона йшла до супермаркету,