Немає виходу. Тэйлор Адамс
Читать онлайн книгу.
і потім захлопнулися.
Джей застигла.
Кроки швидко наближалися. Крига хрустіла під важкими чобітьми. Дарбі, вагаючись, стояла на місці, нахилившись до «шевроле астро» викрадача дитини, опинившись і не всередині, і не ззовні. Боялася рухатися, боялася лишатися. Паралізована страхом, вона дивилася в широко розплющені очі маленької дівчинки, а кроки в темряві ставали все ближчими.
І ще один звук швидко наближався.
Звук дихання ротом.
21:39
Тікати чи ховатися?
Ларс наближався до фургона, і Дарбі вирішила сховатися. Вона залізла всередину, підібгавши під себе ноги, і обережно зачинила за собою двері – але прищемила рушник.
Його кроки чулися все ближче.
– Чорт…
Вона затягла рушник усередину й тихенько зачинила двері. Клацнув замок. Тепер вона була замкнена у фургоні злодія між задніми дверима й собачою кліткою Джей. Дарбі притиснулася якомога нижче до підлоги, вигнулася, намагаючись вписатися у тісний простір, і вкрилася купою ковдр та грубими килимками. Під нею дзвеніли пляшки кока-коли. Задушливий запах собачих ковдр. Дарбі притулилася чолом до холодної металевої підлоги, а правий лікоть вигнула за спину. Вона щосили намагалася контролювати дихання, зупинити панічні схлипування. Вдихай. Рахуй до п’яти. Видихай.
Вдихай. Рахуй до п’яти. Видихай.
Вдихай. Рахуй до…
Вона почула кроки Тхорячого Писка, який обходив фургон із правого боку, минаючи мультяшного лиса, озброєного цвяхопістолетом, і напис «МИ ЗАКІНЧУЄМО РОЗПОЧАТЕ», й проходячи між своїм фургоном і її «хондою». Дарбі почало нудити від суміші страху й підтвердження – якби вона вирішила втікати, а не ховатися, він би точно помітив її. Ларс наближався, тихенько посвистуючи між своїх занадто маленьких зубів, і вона побачила над своєю головою у задньому вікні його силует, що проходив повз. Він зупинився, зазирнув усередину на відстані дванадцяти дюймів від неї, скло запотіло від його дихання.
Дарбі зіщулилася.
Якщо він відчинить двері – мені гаплик…
Але Ларс не відчинив дверей. Він попрямував далі, завершуючи коло навколо фургона, і підійшов до дверей з боку водія. Схопився за ручку. Дарбі почула, як скрипнули двері на поганих петлях і автівка накренилася на підвіску, коли третя людина нахилилася всередину. Дзвін ключа від машини на його червоному шнурку.
Одним оком, неприкритим ковдрою, обережно, аби не зрушити скляних пляшок під собою, Дарбі подивилася на Джей у собачій клітці й піднесла тремтячий вказівний палець до своїх уст: «Ш-ш-ш».
Джей кивнула.
На водійському сидінні Ларс шмигнув носом, нахилився вперед і вставив ключ у запалення – але не повернув його. Дарбі чула довге, вдумливе дихання. Потім – тиша. Забагато тиші.
Щось не так.
Вона чекала, від тиску у вухах дзвеніло. М’язи живота напружені. Набряклі легені тримають повітря. Тхорячий Писок був темною плямою біля керма, відділений кліткою, його обриси відбивалися в матовому лобовому склі, вкритому снігом. Вільним оком Дарбі бачила, що він крутив головою.