Частина друга

      О Ліззі, невже заборонений плід

      Зривайте троянди, допоки є час,

      Мегалозавр

      Альбі на вантажному судні, що перевозить чай. Корабель хитається і скрипить на вітрі, а вітрила тріпотять, наче серце. Каюти замкнені, гамаки вивернуті. Він стоїть поруч із сестрою, тримаючи її за руку, а в роті у нього – новісінькі зуби. Якщо заплющити очі, то можна відчути, як різкий вітер і морська вода обпікають щоки, а ще промчати від носа корабля аж до корми, вигукуючи ті слова, що він їх колись навчився у якогось моряка: «Взяти вітрила на гітови! Бізань проти вітру! Поворот оверштаг! Стерно під вітер!» Довкола нього вирує неосяжний небокрай, синя смуга моря перетікає у захмарену височінь.

      Корабель гуркоче ще навісніше, а сестра стиха скиглить. Вітрила лопотять чимраз гучніше, вітер вистукує по них свій шалений ритм. Лясь-лясь-лясь. Він на кораблі. Він на кораблі. Сестра ще дужче стискає його руку.

      Зараз він уже в трюмі – лежить у своєму гамаку, а над ним звисає ще один. Штормить, і від поривів вітру ліжко – ні-ні, гамак – зверху раз по раз притискається до його носа. Він на кораблі. Авжеж на кораблі.

      Шторм видає свій завершальний рев, сестра впинається нігтями в його долоню, і він волів би прикінчити цей вітер просто зараз, тут же ж задушити його, віддухопелити до останнього, найлегшого подуву.

      Коли двері з гуркотом зачиняються, він вилазить з-під ліжка. Рука болить. На тильному боці долоні відбито чотири червонясті півмісяці.

      Сестра відсахується, коли він протягує руки, щоб закласти біляве пасмо їй за вухо.

      – Цього разу він не був жорстоким, – каже Альбі. – Правда ж?

      Вона хитає головою, перелічуючи заяложені копійки на подушці. Кожну кусає. Він рахує теж. Шість пенсів. До кінця ночі вона заробить щонайменше уп’ятеро більше. Альбі знає, грип додав сестрі роботи: вона стала видавати свою застуду за сухоти і підняла оплату на одне пенні. Дівчата при смерті завжди цінуються більше за інших. Від цієї думки хлопчик присовується ближче до сестри і ховає обличчя в її волоссі. «Це краще, ніж гарувати на фабриці».

      Вона підводиться, а він залишається сидіти на ліжку, бере нитку з голкою і щось наспівує собі під ніс. Стара вугільна кімнатка крихітна, як табакерка, і, сидячи на ліжку, Альбі може торкнутися всіх чотирьох стін, а якщо стане на коліна на вузькому матраці, то дотягнеться ще й до стелі.