Майстерня ляльок. Элизабет Макнил
Читать онлайн книгу.
косо глянувши на нього, – ви пообіцяли Луї, що все залагодите. Яким же це чином? Причаруєте назад ту метушливу дівицю, яку сполохало ваше зацвіле опудало? Це просто обурливо.
– Воно не бездоганне, Сайласе, – додає Мілле, від чого він буряковіє. Навіть Мілле ним розчарований. – Бачили б ви Луї ці останні кілька днів.
– На його меланхолійний стан важко було дивитися без співчуття, – говорить Росетті. – Я був кращої думки про вас як професіонала.
Я був кращої думки про вас. Просто обурливо. Асиметричний алюр. Йому хочеться заховати обличчя в долонях. Асиметричний алюр. Обличчя трьох чоловіків немовби злилися в одне Ґідеонове, верхня губа посмикується у прихованій насмішці. Сайлас знає – він ні на що не годиться, він нікчемний, бездарний…
А тоді Луї каже:
– Годі вам, панове, усе не так погано, як ви змальовуєте. Сайласе, пробачте їм, будь ласка. Вони надто гарячкуваті сьогодні. Упевнений, ви знайдете спосіб усе вирішити. Принаймні я встиг намалювати голубку до того, як вона запліснявіла.
Він простягає руку, і Сайлас зіщулюється, проте Луї всього-на-всього поплескує його по плечі. Потиск його руки міцний та заспокійливий, і така неочікувана доброта після скандалів Росетті – це вже занадто. Сайлас не годен підвести погляд, не може навіть спокійним тоном сказати:
– Гадаю, я маю вирішення.
Тремтячою рукою він підносить до рота келих і лигає бренді, голова йде обертом. Напій на смак нудотно-солодкий. Емоції переливаються через край. Він хоче потішити цього чоловіка, зберегти цей зародок приязні між ними, залагодити свою провину за горлицю і, не встигнувши себе зупинити й отямитися, випалює:
– Гадаю, у мене є для вас натурниця. Вам потрібна ж була королева, якась велична панянка, чи не так? Вона працює у Солтер.
– У ляльковій крамниці?
– Так, наскільки я розумію, – він затинається. Підводить руку до обличчя й огортає долонею шию, немов намагаючись запхнути сказані слова назад до горла. Вона занадто цінна, вона належить йому, і Сайлас не може повірити, що ж він накоїв. – Вона вам не підійде, – він намагається викрутитися. – Сказав, не подумавши. У неї є вада – її ключиця, це вам точно не сподобається.
– Що ж, варто завтра на неї поглянути.
Луї дістає шкіряного записника й олівця та робить позначку «Солтер».
Уже надто пізно.
Сварка
Айріс сидить, тримаючи в руках ніжку ляльки. Вона потягується, коротко позіхає, а тоді переводить погляд угору – і аж підстрибує від несподіванки.
Крізь кружальця затуманених шибок на неї витріщаються обличчя чотирьох чоловіків. Усі вони молоді та вродливі, а один із них – темноволосий та кучерявий, – приглядається особливо пильно. Дівчина червоніє, оглядає себе і відчуває дивне бажання прикритися чимось, хоча вона й одягнена, і водночас дозволити їм дивитися далі. Всередині все аж стискається, і вона знову думає про ту нечестивість, що залягла в її душі. Саме вона спонукала намалювати той непристойний автопортрет і підглядати за сестрою у замкову шпарину, затамувавши подих.
Роуз