Майстерня ляльок. Элизабет Макнил
Читать онлайн книгу.
фігурку спанієля на поличці над каміном, дешевеньку дрібничку, яка мавпує витребеньки, що ними заставлені елітні будинки. Достоту як її батьки та їхні жалюгідні намагання поділяти манери й норми поведінки того середовища, до якого самі не належать. Дівчина переконана, що в інших продавчинь батьки не настільки нав’язливо стурбовані моральним занепадом, як її власні.
Мати тяжко зітхає.
– Айріс, прошу тебе. На твою думку, це звучало кумедно?
Айріс помічає, що її рука притулилася до Роузиної – це бойове угрупування створилося ще того дня, коли прийшов лист від Чарльза, а сестра злягла з віспою. Дівчині ніколи не вдавалося цього збагнути. Роуз почала ставитися до неї так, наче це саме вона написала того листа, розбила всі її сподівання та спотворила обличчя розсипом чиряків. Після того випадку їй так і не вдалося все налагодити. Вона наче заснула, а на ранок уже не пам’ятала, як утішати свою сестру, як її забавляти. Айріс пригадує, як усе було раніше, коли вони проектували свій уявний магазинчик із квітастими шпалерами та пресованими трояндами в рамках. Вона любить свою сестру, звісно ж любить. А проте…
Айріс робить іще одну спробу.
– Велика виставка була просто розкішною…
– Велике марнотратство, я б сказав, – перериває батько, пирхаючи сміхом, немов заохочуючи всіх присутніх оцінити його дотепність. Айріс вимушено усміхається.
– Пані Солтер каже, що поклоніння матеріальним благам призведе до занепаду суспільства, – додає Роуз.
– Кому, як не їй, це знати, – виривається в Айріс.
– І що, на Бога, це має означати? – питає матір.
Айріс мовчить. Вона витирає підборіддя серветкою. Коричнева підливка тепер на сірому мереживі.
– Айріс утекла від мене, – випалює Роуз. – Я так перелякалася. Вона була поруч, а вже за мить кудись безслідно зникла. Просто розчинилась у натовпі. Іноді мені так важко встежити за своєю…
Вона не знає, як завершити речення, й покірно опускає погляд.
І знову вичитування.
– Айріс, це правда? Але чому? Колись ти просто обожнювала свою сестру, а що тепер? Утікаєш від неї, залишаєш саму посеред купи людей…
Айріс продовжує мовчати. Вона знає, що вчинила жорстоко, але це не вона першою відсторонилася від Роуз. Дівчина старається пригадати поперечний неф будівлі, як він гордо височів понад сталевим каркасом, і те, яке піднесення вона відчувала. Проте тісний корсет стримує її й не дає полинути вгору.
Їй ніколи не вдасться втекти. Їй ніколи не бути вільною. Вона приречена на це жалюгідне животіння, ляпаси та образи пані Солтер та постійну сестрину заздрість, допоки врешті-решт не почне народжувати дитину за дитиною від якогось худорлявого хлопчиська, цілісінькими днями витискати прання через котушку, переполіскувати напівзогнилі тельбухи, начиняти ними недільні пироги і періодично кидатися до малюків, що скиглять від скарлатини, грипу чи бозна-чого іншого, поки сама тим не заразиться…
Мати зітхає, й Айріс силується не звертати уваги на те, як