Смерть на Нілі. Агата Кристи
Читать онлайн книгу.
як же вона змогла поїхати за вами аж сюди?
– Вона, звичайно, має невеликий дохід, – невпевнено пояснив Саймон. – Десь до двохсот фунтів на рік. Думаю… мабуть, так воно і є, вона продала свій капітал, щоб слідувати за нами.
– Отже, прийде час, коли вона витратить усі свої ресурси й залишиться ні з чим?
– Так…
Саймон неспокійно засовався. Ця думка начебто стривожила його. Пуаро уважно спостерігав за чоловіком.
– Так, – сказав він. – Неприємна думка…
Дойл відказав доволі сердито:
– Що ж, я нічим тут не допоможу, – а тоді додав: – Як вам мій план?
– Думаю, він може спрацювати. Але, звісно, це відступ.
Саймон почервонів.
– Хочете сказати, що ми втікаємо? Так, це правда… Але Ліннет…
Пуаро подивився на нього, а тоді ледь кивнув.
– Як ви й кажете, мабуть, це найкращий спосіб. Але пам’ятайте, що мадемуазель де Бельфор не дурна.
– Я відчуваю, що колись нам доведеться зупинитися та вияснити все до кінця. Її поведінка нелогічна, – похмуро сказав Дойл.
– Логічна, mon Dieu[19]! – викрикнув Пуаро.
– Немає причин, через які жінкам не варто було б поводитися розумно, – незворушно промовив Саймон.
– Дуже часто вони так і поводяться. І це ще більше засмучує, – сухо відповів детектив і додав: – Я також буду на «Карнаку». Це частина мого маршруту.
– О! – Дойл завагався, а тоді спитав, підбираючи слова з деяким збентеженням: – Це не… не через нас? Тобто я не хотів би думати…
Пуаро поквапився його запевнити:
– Зовсім ні. Усе було погоджено ще до того, як я залишив Лондон. Я завжди все планую наперед.
– Ви не подорожуєте з місця в місце, куди веде вас цікавість? Хіба так не приємніше?
– Можливо. Але щоб досягти успіху в житті, треба добре продумати всі дрібнички заздалегідь.
Саймон розсміявся:
– Гадаю, так поводяться професійні вбивці.
– Так, але маю визнати, що найдосконаліший та один з найскладніших злочинів на моїй пам’яті було скоєно без зайвих роздумів.
– На борту «Карнака» ви маєте доконче розповісти нам про ваші справи, – по-хлоп’ячому наполягав Саймон.
– Ні-ні, жодних розмов, як би це сказати, про роботу.
– Так, але ваша робота дуже захоплива. Місіс Аллертон теж так думає. Вона жадає отримати шанс на перехресний допит.
– Місіс Аллертон? Ця чарівна сива жінка, у якої такий відданий син?
– Так. Вона також буде на «Карнаку».
– Вона знає, що ви…
– Звісно, ні, – твердо відповів Дойл. – Ніхто не знає. Я керуюся принципом, що краще не довіряти нікому.
– Чудовий принцип, я теж ним керуюся. До речі, той третій член вашої компанії, такий високий сивий чоловік…
– Пеннінґтон?
– Так. Він подорожує з вами?
– Незвично для медового місяця, вам не здається? – похмуро спитав Саймон. – Пеннінґтон – американський опікун Ліннет. Ми випадково зустрілися в Каїрі.
Боже мій (