Смерть на Нілі. Агата Кристи
Читать онлайн книгу.
– зауважте, я цього не визнала, – що тепер удієш? Минулого не зміниш. Треба прийняти речі такими, як вони є.
Пуаро кивнув.
– У вас ясний розум. Так, минулого не повернути. Слід сприймати все, як воно є. І деколи, мадам, це все, що можна зробити, – прийняти наслідки минулих вчинків.
– Ви хочете сказати, – мовила дівчина недовірливо, – що я нічого не можу вдіяти, геть нічого?
– Майте сміливість визнати це, мадам. Така моя думка.
Ліннет повільно продовжила:
– А не могли б ви… поговорити з Джекі… з міс де Бельфор? Напоумити її?
– Так, це я можу. Я поговорю з нею, якщо хочете. Але не чекайте багато. Мені здається, мадемуазель де Бельфор так одержима цією ідеєю, що її ніщо не переконає.
– Але ж ми можемо бодай щось зробити, щоб вибратися з цієї складної ситуації?
– Звісно, ви можете повернутися в Англію, облаштуватись у власному будинку.
– Навіть тоді, думаю, Жаклін може поселитися поряд, щоб я бачила її щоразу, прогулюючись садом.
– Це правда.
– Крім того, – додала дівчина, – не думаю, що Саймон погодиться на втечу.
– А як він ставиться до всього цього?
– Він лютує, дуже лютує.
Пуаро задумливо кивнув.
Ліннет запитала з благанням у голосі:
– Ви… ж поговорите з нею?
– Так, авжеж, та гадаю, я нічого не доб’юся.
– Джекі така непередбачувана! – різко сказала Ліннет. – Ніколи не знаєш, чого від неї чекати!
– Ви згадали про її погрози. Розкажіть про них докладніше.
Ліннет знизала плечима.
– Вона погрожувала… е-е… убити нас обох. Вона іноді дуже запальна, у ній є романська кров.
– Я розумію, – серйозно відповів Пуаро.
Дівчина знову звернулася до нього з благанням.
– Ви візьметеся за мою справу?
– Ні, мадам, – сказав він суворо. – Я не виконуватиму ваше доручення. Я робитиму все можливе в інтересах людства. Лише це. Ця ситуація дуже складна й небезпечна. Я зроблю все, що можу, щоб залагодити справу, але не певен, що є шанси на успіх.
Ліннет Дойл повільно мовила:
– Але моїх інтересів ви не відстоюватимете? – Ні, мадам, – сказав Еркюль Пуаро.
Розділ четвертий
Еркюль Пуаро знайшов Жаклін де Бельфор, коли вона сиділа на каменях, що височіли над Нілом. Він був майже впевнений, що дівчина ще не лягала і він знайде її неподалік у саду.
Вона сиділа, підтримуючи долонями підборіддя, і навіть не озирнулася, почувши, що він наближається.
– Мадемуазель де Бельфор? – запитав Пуаро. – Дозвольте трохи поговорити з вами.
Жаклін ледь повернула голову. Слабка усмішка заграла на її вустах.
– Звичайно, – сказала вона. – Ви мсьє Еркюль Пуаро, так? Спробую вгадати. Ви тут на прохання місіс Дойл, яка обіцяла вам щедру винагороду, якщо ви виконаєте її доручення.
Пуаро сів на лавку біля дівчини.
– Частково ваші припущення правдиві, – відповів він, усміхаючись. – Я щойно говорив з місіс Дойл, але я не прийняв від неї винагороди,