Смерть на Нілі. Агата Кристи
Читать онлайн книгу.
де.
Але Розалі вже не слухала його. Вона зупинилась як укопана й кінчиком своєї парасолі малювала узори на пухкому піску. Раптом дівчина вибухнула гнівом:
– Я мерзенна, просто огидна. Повна тварюка. Я б радо розірвала її одяг і залишила свій слід на її красивому, зарозумілому, самовпевненому обличчі. Я наче ревнива кішка, ось як я почуваюся. Вона страшенно успішна, врівноважена й упевнена в собі.
Еркюль Пуаро був трохи здивований цим вибухом. Він схопив дівчину за плече й по-дружньому потряс.
– Tenez[10]… Ви почуватиметеся краще, коли висловите це.
– Я просто ненавиджу її! Я ніколи нікого так не ненавиділа з першого погляду!
– Пречудово!
Розалі дивилася на нього з підозрою. Тоді її губи засмикалися й вона розсміялася.
– Bien[11], – сказав детектив і теж засміявся.
Вони мирно повернулися в готель.
– Я мушу знайти маму, – мовила Розалі, коли вони ввійшли в прохолодний тьмяний хол.
Пуаро вийшов з іншого боку готелю на терасу з видом на Ніл. Тут стояли невеличкі столики, накриті для чаювання, та було ще рано. Він постояв декілька хвилин, дивлячись на річку, а потім спустився в сад.
Кілька людей грали в теніс під спекотним сонцем. Він зупинився й трохи поспостерігав за ними, а потім спустився крутою стежкою.
Тут, на лавці, обличчям до Нілу, сиділа дівчина, яку він бачив у ресторані «У тітоньки». Він одразу ж упізнав її. Обличчя, яке він побачив того вечора, чітко закарбувалося в його пам’яті. Та зараз це обличчя мало зовсім інший вираз. Дівчина змарніла, схудла, а на обличчя лягли тіні виснаження й відчаю.
Пуаро трохи відступив назад. Вона не бачила його, і він спостерігав за нею деякий час, не видаючи своєї присутності. Її маленька ніжка нетерпляче постукувала по землі. Очі, темні від вогню, що в них тлів, мали дивний вираз страждань і злого тріумфу. Вона вдивлялася в Ніл, де човни з білими вітрилами ковзали вверх-вниз річкою.
Обличчя… і голос. Пуаро все пригадав. Це дівоче обличчя і той голос, який він щойно чув, голос нареченого.
Та поки він стояв, дивлячись на дівчину, яка не здогадувалась про його присутність, розігралася чергова драматична сцена.
Над ними зазвучали голоси. Дівчина зірвалася на ноги. Ліннет Дойл із чоловіком саме проходили стежкою. Голос Ліннет був щасливий і впевнений. Напруженість і скованість повністю зникли. Ліннет була щаслива.
Дівчина зробила кілька кроків уперед.
Пара завмерла на місці.
– Привіт, Ліннет, – сказала Жаклін де Бельфор, – і ти тут. Здається, ми постійно зустрічаємося. Привіт, Саймоне, як ти?
Ліннет Дойл відскочила до скелі й зойкнула. Приємне обличчя Саймона Дойла раптово спотворив гнів. Він вийшов наперед, наче хотів ударити худеньку дівчину.
Кивнувши головою, мов пташка, вона вказала на незнайомця. Саймон повернувся й побачив Пуаро.
– Здоров, Жаклін. Ми не сподівалися побачити тебе тут, – неоковирно сказав він.
Його слова звучали дуже непереконливо.
Дівчина всміхнулася, блиснувши білими зубами.
– Справжній
Ну от (
Добре (