Смерть на Нілі. Агата Кристи
Читать онлайн книгу.
тут кинув оком на найкращу дівчину.
Місіс Аллертон трохи схилила голову набік, спостерігаючи, як віддаляються постаті мсьє Пуаро і його компаньйонки.
Дівчина поруч із ним була вища дюймів на три. Мала гарну ходу, йшла ні сковано, ні сутулячись.
– Гадаю, вона доволі приваблива, – сказала місіс Аллертон.
Вона кинула швидкий косий погляд на Тіма. На її здивування, він одразу ж потрапив на гачок.
– Навіть більше, ніж «доволі». Шкода, що вона якась сердита й похмура.
– Може, у неї такий вираз обличчя, любий.
– Думаю, що вона неприємне мале чортеня. Але як дівчина – дуже приваблива.
Та, про кого вони говорили, повільно прогулювалася з Пуаро. Розалі Оттерборн крутила в руках закриту парасольку, і вираз її обличчя підтверджував те, що щойно сказав Тім. Дівчина була і похмура, і сердита. Вона насупила брови, а яскраво-червона лінія вуст вигнулася кутиками вниз.
За воротами готелю компаньйони звернули ліворуч і ввійшли в прохолодний затінок міського саду.
Еркюль Пуаро спокійно собі теревенив, перебуваючи в піднесеному настрої. Він був одягнений у дбайливо випрасуваний білий шовковий костюм і панаму й тримав у руці багато декорований хлист від мух, що мав руків’я зі штучного бурштину.
– …це мене зачаровує, – говорив він. – Чорні скелі Еле-фантини, і сонце, і човники на річці. Життя справді чудове.
Він на мить замовк, а тоді додав:
– Ви так не думаєте, мадемуазель?
Розалі Оттерборн коротко сказала:
– Думаю, так. Але, як на мене, Асуан занадто похмуре місце, готель напівпорожній, і всім тут близько ста…
Вона замовкла, прикусивши губу.
Очі Пуаро зблиснули.
– Так, ваша правда. Я сам однією ногою в могилі.
– Я… я не мала вас на увазі, – відказала дівчина. – Вибачте. Негарно вийшло.
– Зовсім ні. Цілком природно віддавати перевагу компанії однолітків. Що ж, принаймні один молодий чоловік тут є.
– Той, котрий постійно сидить біля матері? Вона мені подобається, але, гадаю, він жахливий – такий пихатий!
Пуаро всміхнувся.
– А я… я пихатий?
– Ні, не думаю.
Її, вочевидь, він мало цікавив, але це не роздратувало Пуаро. Він просто спокійно й задоволено відзначив:
– Мій найкращий друг каже, що я надто пихатий.
– Ну, що ж, – невизначено мовила Розалі. – Думаю, ви маєте причини лестити собі. На жаль, кримінальні історії мене взагалі не цікавлять.
Пуаро урочисто заявив:
– Я радий дізнатися, що у вас немає таємниць, які слід приховувати.
На мить вона скинула свою насуплену маску й кинула швидкий допитливий погляд на Пуаро. Здавалося, він цього не помітив і продовжував:
– Мадам, ваша мама сьогодні не прийшла на обід. Сподіваюсь, вона добре почувається.
– Це місце їй не підходить, – коротко відповіла Розалі. – Я буду рада, коли ми поїдемо звідси.
– Ми з вами супутники, еге ж? Разом їдемо на екскурсію до Ваді-Хальфи та Другого нільського порога?
– Так.
Вони вийшли з тіні саду