---

Скачать книгу

---

себе пальцем.

      – Так, – не дав йому доказати Архип. – Весна настала, Яшо. Ти за своєю роботою взагалі ні на що не зважаєш.

      – А чого ти вирішив, що ця дівчина – не із салону мадам Беті?

      – Та ти що, Якове? – щиро здивувався Большаков. – Ти знаєш, які у мадам Беті дівчатка?

      – Зізнаюся, що ні. Хоч одну з них нещодавно бачив.

      – І за яких обставин? – підморгнув Большаков, переходячи на драматичний шепіт.

      – Та ні за яких. Фотокартку я бачив.

      – Ет, з фотокартки нічого як слід не визначиш.

      – Сьогодні я доводив панові поліцмейстеру протилежне.

      – Отакої! – знітився Архип. – Твоя правда. Та байдуже! Дівчатка мадам Беті – то ж не трупи, боронь Боже! Там трохи інакша експертиза потрібна, щоб скласти цілісне враження.

      – Ох, почула б тебе Оксана!

      – Та я що? То я не з власного досвіду кажу. У мене на таке задоволення не вистачило б грошей.

      – А що – дорого беруть? – у грудях Якова ворухнулось недобре передчуття.

      – Друже, – Архип демонстративно підвищив голос і легенько поторсав Якова за плечі, немов намагаючись його опам’ятати, – та то ж не просто собі дівки для задоволення солдатні. Там такі кралі, що нам із тобою про таких і не мріяти!

      – Дивно, – пошкріб потилицю Яків. Тривожна думка ще не визріла остаточно, проте не давала змоги від неї відмахнутися.

      – Що тебе дивує?

      – Ти ж зустрічав у нашій лікарні Миколашку?

      – Отого, що трохи тойво? – Большаков покрутив пальцем біля скроні. – І що з ним?

      – Нещодавно мав із ним розмову. Опустимо подробиці, та він стверджував, що незабаром планує одружитися. І здогадайся з ким?

      – Мабуть, із якоюсь повією, коли вже про них зайшло.

      – Не з якоюсь, Архипе, а з дівчиною із салону мадам Беті.

      – Що?! – Большаков вигукнув так голосно, що кілька перехожих сахнулися від них геть із переляку. – Ти тямиш, про що говориш?

      – Зважаючи на твій вигук, не надто. І саме це мене турбує.

      – Та дівчаткам мадам Беті начхати на якогось там недоробленого Миколашку! Та за ними впадають всі офіцери Проскурова! Та… – Большаков добирав потрібні слова, хоч Яків і без них зрозумів усе, що той силкувався пояснити. – Миколашка! Та кожна з них, якби захотіла, склала б компанію першим людям міста! Ну, може, й не першим, та з миколашками нізащо б не валандалася.

      – То хлопець мені збрехав?

      – Та ясна річ! Я з ним особисто не знайомий, аби судити отак, але поміркуй сам – навіщо таким дівчаткам якийсь там Миколашка? Тим паче – одружитися?

      – Дивно… Дуже дивно. Може, він видає бажане за дійсне?

      – А я почім знаю? То вже тобі дізнаватися.

      – Так-так, дізнатися не завадило б, – Яків зробив паузу. – І знаєш, що ще? Коли я запропонував йому привести свою наречену до мене, він запевнив, що вона поїхала до батьків, і натомість показав фотокартку. Тоді я не надав цьому значення. А ось зараз мені це здається дивним.

      – Та бреше він! – виголосив остаточний

---

Скачать книгу