ПаÑтка Ð´Ð»Ñ Ñ€Ñ–Ð·Ð½Ð¸ÐºÐ°. Юрій Даценко
Читать онлайн книгу.
Збирайтеся, у мене наказ по вас зайти. Терміново. Маєте п’ять хвилин.
Йоська злякано охнув, і Яків заспокоїв його владним рухом.
– Ви поясните, що сталося?
– З управи по вас послали, пане Ровнєр. Скоєно вбивство. Збирайтеся швидше.
– Так-так! – заметушився Яків, намагаючись не робити зайвих рухів, аби не гаяти дорогоцінного часу.
За кілька хвилин він одягнувся, вхопив похідний саквояжик і слідом за поліціянтом збіг униз сходами.
– Стривайте! – він наздогнав пристава й ухопив його за плече. – По Большакова послали?
– По нашого писаря, чи що? А на біса? Там і без нього є кому працювати. Поквапмося, пане лікарю.
Яків лише відмахнувся та кинувся до кухні, де сидів наляканий Йоська.
– Йосько! Миттю, ноги – на плечі й лети на Старобульварну, п’ятнадцять. Квартира… Холєра, квартири я не знаю! Знайдеш Архипа Большакова. Нехай хапає апарат і поспішає на перехрестя Аптекарської та Купецької.
Без зайвих слів Йоська зістрибнув з лавки й метнувся в запічок по кашкет. Яків слідом за поліціянтом вискочив у ясний і погожий ранок.
– Уже відомо, що трапилося?
– Та відомо. Що там невідомого. Одначе звеліли по вас послати, бо, кажуть, там є по вашій частині робота.
– Хто жертва? – Яків спробував заспокоїтися, проте думки скакали, мов сполохані пострілом дикі кози.
– Хвойда, прости Господи, – перехрестився поліціянт. Яків сіпнувся від раптового посмику в серці й зачепився чоботом за грудку. – Та я багато не знаю, пане Ровнєр. Хіба що вбивцю затримали там же, на місці. Над трупом і сидів. Словом, самі все побачите.
Яків пришвидшився й незабаром розчув гамір натовпу та вигуки поліціянтів. Попри ранню годину, біля будинку на розі Купецької й Аптекарської юрмився народ, лунали приглушені зойки та бідкання.
– Пропустіть! Ану, пропустіть! – на повні груди гаркнув поліціянт. Натовп заметушився, розступився, і Яків на мить заплющив очі в передчутті неприємного видовища. За час практики він звик до вигляду нутрощів, зламаних кісток, які стирчать крізь прорвану шкіру, саден, опіків і ран, але наразі вагався, як зреагує на те, що нутрощі просто валятимуться посеред вулиці, ніби викинутий непотріб, чи тіло зламаною лялькою лежатиме у багні, а не на операційному столі, запнутому білосніжною тканиною.
Видовище спочатку не викликало у нього жодних емоцій. Яків навіть здивувався, що все виявилось отак просто: під стіною на животі лежала дівчина, одягнена у пальто із хутряним коміром, і якби не темна пляма крові, що натекла з тіла та просочилася в землю, з першого погляду неможливо було сказати, що саме трапилося. Напрошувалася невигадлива асоціація, що дівчина просто вклалася перепочити й ось-ось підведеться. І лише вимащена кров’ю лівиця з покорченими у передсмертній агонії пальцями додавала картині жорстокого реалізму. Довге русяве волосся тріпотіло на вітерці, де-не-де залипнувши у моторошну буру калюжу.
Та найстрашнішим було те, що за кілька кроків від трупа, спершись спиною на брудну цеглу