Каїн і Авель. Джеффри Арчер
Читать онлайн книгу.
брат? – поцікавився він.
Так Владек дізнався таємницю свого народження і збагнув, чому він завжди почувався інакшим серед своїх братів і сестер. Він був у душі задоволений, коли виявив, що прийшов із невідомого племені, якому незнане вбоге життя мисливців, і що він має у собі зародок духу, який зробить можливим усе.
Після того як злощасне свято нарешті добігло кінця, Владек повернувся до замку іще вдосвіта, за кілька кроків позад нього неохоче пленталася Флорентина. Леон привітав приятеля з розпростертими обіймами; для нього, ізольованого статками свого батька, як і Владек був обмежений бідністю мисливця, це Різдво також було незначним святом. Із цієї миті двоє хлопців стали нерозлийвода.
Коли почалися літні канікули, Леон попросив батька дозволити Владеку лишитися в замку. Барон погодився, бо він також прикипів до сина лісника. Владек був на сьомому небі від радощів. Він повернеться до дерев’яної хижки іще лише раз у своєму житті.
Вільям Каїн ріс швидко, й усі, котрі з ним контактували, вважали його чарівною дитиною; у перші роки свого життя він спілкувався здебільшого з близькими родичами або люблячими слугами.
Горішній поверх будинку Каїнів вісімнадцятого століття на Луїсбурґ-сквер перетворили на дитячу кімнату, вщент запруджену іграшками. Для нещодавно залученої няньки виділили окрему спальню та вітальню. Дитяча кімната розміщалася достатньо далеко від Річарда Каїна, щоб той не знав про такі клопоти, як прорізування зубчиків, мокрі пелюшки і будь-які несподівані та неслухняні плачі з проханнями їжі. Перша посмішка, перший зубчик, перший крок і перше слово записала в родинну книгу мати Вільяма, а також зміни в його зрості та вазі. Анна з подивом виявила, що ця статистика дуже мало різниться від показників будь-якої іншої дитини, з якою вона контактувала на Бекон-гіл.
Нянька, привезена з Англії, запровадила для хлопця режим, який потішив би серце офіцера прусської кавалерії. Батько Вільяма навідувався до нього щовечора рівно о шостій годині. Він не хотів розмовляти із сином як із дитиною, тому взагалі не бесідував із ним. Обоє просто витріщалися один на одного. Іноді Вільям хапав вказівний палець свого батька, той, яким чоловік перевіряв платіжний баланс, і Річард дозволяв собі посміхнутися.
До кінця першого року триб життя дещо змінився, і хлопчика привели вниз, щоб побачився зі своїм батьком. Річард сидів у своєму бордовому шкіряному фотелі й спостерігав, як його первісток торував свої шляхи навкарачки між ніжками меблів, з’являючись там, де його не очікували, що змусило Річарда вирішити, що його син, без сумніву, стане політиком. Вільям ступив свій перший крок у тринадцять місяців, тримаючись за фалди батьківського плаща. Його першим словом було «дaдa», яке втішило всіх, зокрема й бабусю Каїн і бабусю Кебот, які регулярно приїжджали з перевірками. Насправді вони не колисали візочок, в якому Вільяма возили вулицями Бостона, але гідно ступали в сутінках за нянькою, коли та виїжджала у четвер увечері, з осудом зиркаючи на дітей із менш дисциплінованим почтом.