– Проводиря, – казав мій батько, – ніколи не судитимуть підлеглі.

      IX

      Отак повчав мене батько:

      – Примусь людей будувати разом башту, і ти перетвориш їх у братів. Та якщо хочеш, щоб вони зненавиділи одне одного, кинь їм зерна.

      А ще він казав мені:

      – Я бачив, як танцівниці компонували свій танок. Коли танок створили й протанцювали, то, звісно, ніхто не забере продукт праці, щоб зробити з нього запас. Танок минає, мов пожежа. А проте я називаю цивілізованим народ, який компонує танці, дарма що для танців не існує ані жнив, ані комор. Натомість називаю грубим народ, що виставляє на полицях предмети, нехай навіть найвитонченіші, створені працею інших людей, навіть якщо цей народ здатний п’яніти від їхньої досконалості.

      – Людина, – казав мій батько, – це передусім творець. А братами є тільки люди, які працюють разом. А живуть тільки ті, хто не задовольняється приготованими запасами.

      Одного дня батькові заперечили:

      – Що ти називаєш творчістю? Адже, якщо йдеться про винахід, який привертає до себе увагу, дуже мало людей здатні до нього. Отже, ти говориш лише про кількох людей, а як щодо інших?

      Батько відповів їм:

      – Творити – це, напевне, пропустити в танці якесь па. Це вдарити різцем по каменю навскіс. Доля жесту має невелике значення. Тобі, сліпцю, це зусилля видається безплідним, ти відвертаєш ніс, але відступи трохи далі. Подивися з якомога більшої відстані на рух цього кварталу міста. Тут є тільки велике завзяття й золочений порох праці. А невдалих жестів ти не помітиш. Бо цей народ, схилившись над працею, за власною волею чи всупереч їй споруджує палац, де є водойми й просторі висячі сади. Завдяки чарам людських пальців різні витвори народжуються немов з необхідності. Кажу тобі: вони народжуються й від тих, чиї жести невдалі, й від тих, хто успішно виконує їх, бо ж людину годі поділити, тож якщо врятувати тільки великих скульпторів, ти втратиш великих скульпторів. Хто буде досить безумним, щоб обрати собі ремесло, яке дає так мало шансів на життя? Великий скульптор народжується з перегною поганих скульпторів. Вони правлять йому за сходи й підносять його. Гарний танок народжується з завзятого бажання танцювати. Завзяте бажання танцювати вимагає, щоб танцювали всі, навіть ті, хто танцює погано, бо інакше буде не завзяття, а лише скам’яніла академія і позбавлена значення вистава.

      Не засуджуй людських помилок на кшталт історика, який судить про вже закінчену добу. Хто дорікатиме кедру, що він поки що тільки насінина, паросток, стебелинка, яка росте криво? Лишіть, нехай собі росте. Помилка за помилкою – й постане кедровий