На Далекому Заході. Эмилио Сальгари
Читать онлайн книгу.
слова.
– Усі по місцях! – наказав агент.
Перемовляючись між собою, солдати попрямували до фургонів – і в ту ж мить з ущелини долинуло гучне іржання, після чого у світлі місяця, немов примара, з’явився прекрасний білий кінь.
– Що за чортівня! – скрикнув Гаррі. – Виходить, ми його не прикінчили?
На мить кінь застиг, з німим докором дивлячись на людей, ще раз тужливо заіржав і важко впав на землю мертвий.
Подія справила на всіх гнітюче враження. Солдати замовкли й поспішили до фургонів, а Міннегагу агент повів до полковничого намету.
Деванделль, глибоко замислившись, сидів на кинутому на землю сідлі.
– Порядок! – спокійно доповів агент. – Тепер нехай біси розбираються, ким був Нічний Птах – сіу, арапахо чи чеєном.
Полковник підвів на Джона Мексіма сповнений відчаю погляд.
– Усе-таки помер? – ледве чутно прошепотів він.
– Невже вам шкода його, містере Деванделль? Боже мій! Згадайте, скількох індіанців ми з вами відправили на той світ – не злічити! Що ж тепер ви так розхвилювалися? Яке вам діло до цього червоношкірого цуценяти? Я ще розумію, якби ви були місіонером – вони завжди де треба й не треба сльозу пускають і чіпляються до всіх зі своїми душоспасними балачками. Але ж ви солдат! Ми ведемо боротьбу з індіанцями не на життя, а на смерть, і хіба вони жаліють наших білих бідолах, коли ті потрапляють до їхніх лап? Ми, до речі, діємо набагато гуманніше – пристрелимо, і квит. Індіанці ж, перш ніж страчувати, прив’язують полонених до стовпа тортур і цілими днями знущаються з них і нещадно катують!
– Знаю, – глухо пробурмотів Деванделль. – Війна є війна. Але це хлопченя я хотів пощадити.
– Чому? – не зрозумів агент.
– Цього я не можу пояснити. Він так дивився на мене, немов зазирав прямісінько в душу. Він роз’ятрив її. І зараз мені здається, що я вчинив мерзенне вбивство, а не виконав обов’язок офіцера!
– Що за дурниці! – вигукнув агент. – Ви діяли за законами воєнного часу! Якщо мене не зраджує пам’ять, вам було наказано не брати в полон індіанських чоловіків. Отямтеся вже, їй-богу! Що ви розкисли, як панянка? Справу зроблено! А якщо вас замучила совість, то повідомте їй, мовляв, у всьому винний Джон Мексім, та й годі.
– Замовкни, Мексіме! – підхопившись на ноги, скрикнув полковник. – Знаю – і наказ, і обов’язок, і все інше. Але яка жахлива ця війна, Боже мій!
Трохи помовчавши, агент мовив:
– А от коня його справді шкода. Розкішний кінь! Я б за такого багато віддав. Та ці браві трапери підстрілили його як кролика! Не збагну, яким дивом він зміг так довго прожити зі смертельними ранами, та ще й підійшов до місця розстрілу… А яка дивна біла грива, а вся постава – велична й горда, шия, голова – чудові! Справді, шкода!
– Джоне, кінь був білої масті?
– Так, і значно більший за мустангів, на яких зазвичай їздять червоношкірі. Хвіст аж по землі стелився!
– Це ж Ред! Мій Ред! – раптом збуджено вигукнув Деванделль. –