Том Соєр – детектив. Марк Твен
Читать онлайн книгу.
Але хіба це є беззаперечним доказом убивства? Звісно, ні. Ми бачили, як бігли четверо чоловіків, а потім з’явився він, і ми вирішили, що він привид. А тим часом він не більший привид, ніж ти чи я. Це був сам Джек Данлеп власною персоною, і зараз перед нами він – Джек Данлеп. Він підстригся, як і хотів, і перетворився на іншу людину, як і збирався. Привид? Нічогенький такий привид! Та поглянь, який Джек Данлеп ґевал і живий-здоровісінький!
Нарешті я второпав, як багато ми з Томом понавигадували різних дурниць. І дуже тішився, що Джека не вбили, і Том так само радів. Ми почали роздумувати, що більше Джекові буде до вподоби – коли ми впізнаємо його чи ні? Том вирішив, що найліпше підійти і спитати про це у самого Джека. Тому й пішов попереду, а я про всяк випадок тримався трохи позаду, бо, як то кажуть, береженого Бог береже, а раптом це все-таки привид. Підійшовши до Джека, Том сказав:
– Ми з Геком дуже раді знову зустрітися з вами. Ви можете бути певні, що ми нікому нічого не розбовкаємо. Якщо ви вважаєте, що нам у присутності інших краще вдавати, ніби ми вас не знаємо, то скажіть нам про це. Ви скоро переконаєтеся, що нам цілком можна довіряти. Ми швидше дамо відрубати собі руки, ніж зрадимо вас.
Спочатку він не надто зрадів нашій появі і з подивом розглядав нас. Проте з часом, коли Том пояснив усе детально, він перестав супитися, а потім навіть усміхнувся нам, кивнувши кілька разів головою, і почав робити руками якісь незрозумілі знаки і гугніти: «Гу-у-у-гу-у-у», – достоту так, як це роблять глухонімі.
Саме цієї миті ген-ген показалася родина, і ми ще зоддалік упізнали Стіва Нікерсона з дружиною і дітьми, які жили по той бік плантації. Том підбадьорив Джека, сказавши:
– У вас чудово виходить удавати глухонімого. Я ніколи в житті не бачив, щоб хто-небудь зміг зробити це краще. Так і треба, правильно, прикидайтеся і з нами, для вас це буде практика, і ви не схибите. Ми не підходитимемо до вас близько, удаватимемо, що ніколи вас не бачили. Але якщо раптом вам знадобиться наша допомога, тоді дайте нам знати.
І ми з Томом пішли далі, назустріч Нікерсонам. Коли ми порівнялися з ними, вони, звісно ж, засипали нас запитаннями про нового незнайомця: що то за один, звідки тут узявся, як його звуть, баптист він чи методист, і за яку він партію – за демократів чи віґів, і як надовго сюди заявився, – одне слово, їх цікавило все те, що зазвичай цікавить людей, коли в їхньому середовищі з’являється хтось новий. Хоча собаки, наприклад, роблять так само. Том відказав, що той чоловік глухонімий, а він не розуміє їхніх знаків і мугикання. Нікерсони зараз же підійшли до глухонімого і заходилися жартувати з нього, а діти – дражнити, а ми з тривогою спостерігали за ним і хвилювалися за нього. Том сказав, що Джек ще не звик поводитися як глухонімий, тож може забутися й видати себе мимоволі. Проте Джекові чудово вдалася ця роль. Нарешті ми переконалися, що Джек робить усе правильно і чудово показує руками всілякі знаки, і подалися до школи, за три милі звідси, щоб устигнути на перерву між уроками.
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту