Том Соєр – детектив. Марк Твен
Читать онлайн книгу.
її так, що вона сама ніколи вже не повернеться до цієї розмови й іншим не дозволить. Так воно й сталося. Коли тітка Саллі нарешті втомилася і зупинилася, Том цілком незворушно спробував продовжити:
– І все ж, тітонько Саллі…
– Замовкни! – закричала вона. – Я не бажаю більше нічого чути від вас!
Ось так ми убезпечили себе від подальших розпитувань про наше спізнення і відбили бажання кожному, хто хотів би нас про це запитати. Томові й ця справа вдалася блискуче.
Розділ VII
Нічне спостереження
Бенні за вечерею здавалася страшенно засмученою і навіть іноді зітхала, але невдовзі вона розговорилася і почала розпитувати нас про Мері, Сіда і тітку Поллі. Помалу розійшлися й грозові хмари, що потьмарювали лице тітоньки Саллі, вона повеселішала і долучилася до спільної розмови, теж почавши розпитувати нас. Вечеря, як завжди, закінчилася гамірно і приємно. І лише старий Сайлас не брав ніякої участі в розмові, він був неуважний, чимось стривожений і безперестанно зітхав. Нам було боляче бачити його таким, понурим, сумним і стурбованим.
Невдовзі після вечері у двері хтось постукав, а потім на порозі з’явився негр зі старим солом’яним брилем у руках. Кланяючись і розшаркуючись, він сказав, що пан Брейс чекає свого брата біля перелазу і дуже гнівається, бо йому доводиться пропускати свою вечерю через нього. Чи не може пан Сайлас підказати, де ж Юпітер?
Я ніколи раніше не бачив, щоб дядько Сайлас так грубо і роздратовано розмовляв. Він різко крикнув: «Хіба я сторож братові його?» Потім він ніби осікся й пошкодував, що так відповів, і далі сказав уже спокійніше й делікатніше: «Не треба повторювати ці мої слова твоєму хазяїнові, Біллі. Останнім часом я став дуже запальним і нервовим. До того ж я зле почуваюся. Просто перекажи йому, що Юпітера тут немає».
Коли негр пішов, дядько Сайлас підвівся з місця і почав снувати кімнатою, бурмочучи щось собі під носа і куйовдячи руками волосся. Було нестерпно сумно бачити його таким. Тітка Саллі відкликала нас і шепнула, щоб не зважали на дядька, бо його це бентежить. Вона сказала, що, відколи почалися усі ці неприємності, він часто замислюється і так заглиблюється в себе, що забуває, де він і що з ним діється. І ще вона розповіла, що він тепер частіше, ніж будь-коли, блукає сновидою по будинку і навіть виходить у двір – і все це відбувається уві сні. Якщо ми раптом зустрінемо його в такому стані, то маємо залишити його самого і не турбувати. Вона сказала, що не вважає такі прогулянки шкідливими, і, можливо, вони йому на користь. На її думку, тільки Бенні була його втіхою в такі дні, бо лише вона знала, коли його можна спробувати заспокоїти, а коли краще не чіпати і дати йому спокій.
Отож дядько Сайлас ходив туди й сюди кімнатою, щось бурмочучи собі під носа, поки врешті-решт усі помітили, що він дуже втомлений. Тоді Бенні підійшла до нього, пригорнулася, обійнявши однією рукою за стан, а другою взявши за руку, і почала ходити разом з ним. Потім він усміхнувся їй, нахилився і поцілував. Помалу смуток зник