Том Соєр – детектив. Марк Твен
Читать онлайн книгу.
послання усім Божої допомоги в такі скрутні часи. Побачивши нас, тітка Саллі ніби одразу вимкнулася і поспішила нам назустріч. Сльози радості потекли по її обличчю. Вона смикнула мене і Тома за вухо, потім заходилася обіймати нас і цілувати і ще раз посмикала нас за вуха – така вона була рада нас бачити. Потім сказала:
– Де ж ви пропадали стільки часу, окаянні шибайголови? Я вже почала хвилюватися і не знала, що й думати. Ваші речі давно прибули, і я вже чотири рази готувала для вас вечерю, щоб усе було смачне і гаряченьке до вашого приїзду. Та зрештою мені урвався терпець, і тепер я готова живцем здерти з вас шкуру. Ви ж, мабуть, зголодніли, мої бідолашні хлопчики! Швидше всі до столу, не гаймо даремно час.
Хочу вам сказати, що було дуже здорово знову опинитися тут, як колись, сидіти всім разом за столом, на якому парували смачнючі свинячі реберця й ще пашів щойно вийнятий із печі свіжий кукурудзяний хліб. Мені здавалося, що це найвища в світі насолода, про яку тільки можна мріяти. Старий дядечко Сайлас урочисто промовив одне зі своїх наймудрованіших благословень, у якому було складних зворотів не менше, ніж у цибулині кожушків. Поки він розводився про ангелів, я гарячково міркував, що б його сказати в поясненнях про наше запізнення. Коли в наших тарілках з’явилася їжа і ми допалися до вечері, тітонька Саллі ще раз спитала те саме, і я почав невиразно мимрити:
– Кажу ж, бачите… місіс…
– Геку Фінне! Що з тобою таке? Відколи це ти називаєш мене «місіс»? Хіба мало ти від мене дістав поцілунків і потиличників з того часу, як я вперше побачила тебе тут, у кімнаті, і прийняла за Тома Соєра та все дякувала Господу, що він послав тебе мені, хоча ти й наплів мені тут сім мішків гречаної вовни, а я, як та дурепа, повірила твоїм байкам? Називай мене, як звичайно, тітонькою Саллі.
Так я й зробив і сказав їй:
– Розумієте, ми з Томом вирішили прогулятися і подихати таким свіжим, таким запахущим вашим лісовим повітрям, а там… дорогою ми зустріли Лема Біба і Джима Лейна, які запропонували нам піти разом з ними збирати вночі чорницю. Ще вони сказали, що можуть узяти з собою собаку Юпітера Данлепа, з яким вони щойно говорили.
– А де це вони його бачили? – раптом спитав старий проповідник. Я здивувався, що його цікавлять такі деталі. Підвівши очі на дядечка Сайласа, я побачив, як напружено він на мене дивиться, його, здавалося, неабияк зачепила моя розповідь. Тож я дещо розгубився, але потім зосередився знову і провадив далі:
– Вони бачили, як він копав щось разом з вами, близько заходу сонця.
Дядько Сайлас тільки гмикнув, ніби як розчаровано. Більше він не брав участі в розмові. А я вирішив продовжити і сказав:
– Тоді, як я вже казав…
– Годі, досить пояснювати! – несподівано зупинила мене тітка Саллі. Вона обурено дивилася просто мені в очі, здавалося, я розбудив у ній неабиякий гнів.
– Геку Фінне, – сказала вона, – спробуй мені пояснити, як ці чоловіки могли говорити про збір ягід у вересні в наших краях?
Я