Відрубність Галичини. Іван Франко
Читать онлайн книгу.
дізнається, все буде інакше. Коли військо надійшло до Плоскої, не застало нічого підозреного, але, не довіряючи тому спокоєві та, може, бачачи свою малочисельність, зараз же вернуло назад до Путилова. Відси раз у раз висилано невеличкі патролі по довколішніх селах, щоб стерегли спокою. Кобилиця, не чуючи себе безпечним дома, перебрався в полонину; крім відділу пушкарів, що пристав був до нього, його окружала тепер купа з яких 300 гуцулів, озброєних рушницями, – сила, що могла справді бути небезпечна невеличкій коменді Сиржистого. З сею ватагою Кобилиця й далі їздив по селах та робив по-своєму порядки, але при наближенні військових патролів не зачіпався з ними, а ховався в гори. Відси пішла вість, що він, нарешті, поїхав-таки до Кромерижа. Про се коло 20 грудня знали вже в Чернівцях, а 24 грудня львівський губернатор доносив сю радісну вість міністрові внутрішніх справ Стадіонові. Розуміється, звістка показалася неправдивою.
Рівночасно з виступом проти Кобилиці в Плоскій власті взялись і до інших «збунтованих» осель. Дня 19 грудня прибув губерніальний концептовий практикант Нехай до села Костівець з компанією війська й арештував селян: Ілька Щербана, Михайла Тюдана, Василя Грінчука і Михайла Гайчука. Їх відставлено до Чернівець і віддано карному судові, але швидко показалося, що панські крики про їх бунт були сліпою тривогою. Грінчука і Гайчука майже зараз пустили на волю, Щербан і Тюдан пересиділи по 8 неділь у слідстві, але кінець кінців також вийшли безкарно 11 лютого 1849 р. З Костівців Нехай подався до Станівців, арештував тут братів Яцків та Івана Рудницького, але й ті «ватажки бунту» в суді показалися ні в чім не винуватими, і лиш адміністративна власть не звісно за що засудила їх одного на 6, другого на 4 тижні примусової роботи на користь громади.
Початок нового 1849 р. приніс для буковинських властей нову тривогу. «Коли вже кінець минулого року був дуже неспокійний, – писав 23 січня звісний нам уже комісар Сиржистий до Івана Федоровича, – то початок нового року приніс нам іще більше тривог, додаючи до нашого внутрішнього крайового безладдя ще й небезпеку з боку угорців. Коли в падолисті посол до сейму Кобилиця вернув із Відня до Вижниці, зачав говорити громадам про різні нові порядки та переміни, що, може, й були обговорювані в сеймі, але ще не були ухвалені, а тим менше не одержали цісарської санкції. Особливо увільнив він громади від послуху домініям. І ось я був з батальйоном вояків післаний, щоб розворушені громади довести знов до спокою. Моя місія тяглася 5 тижнів, так що ані Святого Вечора, ані нового року я не міг провести в крузі своєї рідні. А коли на «трьох королів» (6 січня) я вернув до Чернівець, дійшла до нас чутка, що угри стоять на семигородській границі, а рано дня 7 січня розійшлись слухи, що наше військо побите і мусило відступити до Кимполунга. Можете собі уявити загальний переполох, бо ж війська на Буковині було дуже мало, так що кождий у своїй уяві бачив уже ворога в самих Чернівцях, тим більше, що чутка була, буцімто угорське військо має 28 000 люда. Хто тільки жив, спішив