Відрубність Галичини. Іван Франко
Читать онлайн книгу.
Кобилиця, блукаючи по горах. У маю він зайшов у Жаб’ю до священика Вишневського, з яким давніше також був знайомий. Сей прийняв його, здавалося, дуже радо, засадив його за стіл і почав гостити, а тим часом тихенько послав по фінансову сторожу, так званих ревізорів, які в ту пору сповняли також службу жандармів. Ще Кобилиця сидів при столі, розмовляючи з панотцем, коли наскочили ревізори, обступили дім і вхопили його. Поночі вивезли його до Кут, а відси під сильним військовим конвоєм до Чернівець. 27 мая сильно закованого Кобилицю привезено до Чернівець і осаджено в арешті.
Слідство над ним тяглося довго. Аж у 1851 році його судили воєнним судом, та сей оправдав його від усіх закинених йому злочинів і засудив його лише на один місяць арешту. По відбутті сеї кари політична власть, боячися нових забурень спокою, зробила з ним те саме, що з ватажком мазурської різні – Шелею; його маєтність у Плоскій продали і з уряду закупили для нього ґрунт та хату в тій самій Сольці, де був оселений Шеля. Тут він мав жити під ненастанним доглядом камеральних урядників; до Плоскої та Путилова йому не вільно було показуватися ніколи. Про кінець його життя не знаємо нічого певного. Отець Білинкевич передає таку версію, що чув від гуцулів: «Раз приїхав до Радовець якийсь архікнязь на полювання і, наслухавшися немало оповідань про Кобилицю, забажав особисто побачитися з ним та велів на завтра покликати його до себе. Сам архікнязь пішов на полювання. Того самого вечора до хати Кобилиці прийшли три пани, що були в товаристві архікнязя, почали приязно розмовляти з ним, далі добули фляшку вина і почали частувати його. Кобилиця напився того вина, і пани пішли собі, а Кобилиця тої самої ночі вмер. Ті пани, як потім показалося, були Айвас, Джурджован і Ромашкан». Звістку про отруєння Кобилиці чув із уст гуцулів також д-р Ол. Колесса.
Ми звели докупи відомості про Кобилицю, які нам було можливо зібрати, й силкувалися провірювати їх критично одні одними. Попробуймо тепер на підставі сього матеріалу вияснити собі, хто ж такий був сей Кобилиця, яке змагання, яку ідею репрезентував він, за що і в ім’я чого боровся?
Відразу мусимо зазначити, що, безсумнівно, певного матеріалу для відповіді на се питання маємо дуже мало. Лист Кобилиці і лист Сиржистого – се одинокі матеріали першої руки, що щось говорять; протоколи ради державної і вирок чернівецького воєнного суду в справі Кобилиці – се знов два акти першої руки, в яких важне не те, що вони говорять, а те, що промовчують. Вирок сказав би нам, певно, значно більше, якби нам був звісний його текст. Усі інші звістки – се або тенденційно забарвлені партійні писання сучасних, іноді досить лихо поінформованих, або відгуки традиції, відгуки неясні (пісні й оповідання народні, в яких підхоплено не одну важну дрібницю, але занехаяно власне ідейну основу, наміри, психологію дійових осіб), або зложені з різнорідних елементів, черпаних із не звісних нам жерел, і при всій своїй цінності потребують перевірки (реляція о. Білинкевича).
У категоричній формі висловлено досі, властиво,