Відверто про Клавдію. Дэниел Киз
Читать онлайн книгу.
минулого разу: що я стану бабусею. Їх стурбувала та частина, де ти казала, що одній із них буде страшенно тяжко під час пологів.
Клавдія, досі розсіяна, приголомшено глянула на неї.
– Про що ви кажете?
– Моя долоня, люба. Я хотіла б, щоби ти знову прочитала моє майбутнє.
Клавдія похитала головою й застогнала.
– Не хочу більше зазирати в майбутнє.
– Як же це? Ти чудово передвіщаєш долю, Клавдіє. Чому ні?
– Бо я чула, що казав про мене мій психіатр на суді. Він каже, що я вигадую, фантазую – як павук плете павутину. А тепер я знаю… – вона зробила жест, ніби охоплюючи всю в’язницю. – Це не декорації до фільму.
Вона торкнулася своєї перев’язаної стопи.
– А це не був нещасний випадок під час зйомок якоїсь сцени.
Клавдія зі сльозами глянула у вічі наглядачці.
– Він каже, що часом я маю зв’язок із реальністю. То ось, зараз це явно реальність.
– Я можу щось зробити для тебе, Клавдіє?
– Ісус покинув мене. Можете покинути мене так само.
Коли Зеґ пішла, Клавдія мовчки сиділа якийсь час на койці, заплющивши очі й намагаючись зрозуміти, що це все означає. Якщо вона не грає головної ролі в кіно, то вона під слідством за справжнє вбивство. Адже ж вона чула, як зачитували положення про смертну кару. Прокурори вимагали, щоб її відправили на електричний стілець.
Клавдія почула шум і побачила, як двоє працівників приставляють драбину за дверима її камери, щоб замінити довгу флуоресцентну лампу. Вони говорили про те, щоб покінчити з цією роботою й піти на вечерю. У цю мить Клавдія усвідомила, що оскільки вони стоять між її камерою та контрольним центром, то перекривають її зображення на моніторі перед полісменами.
Зараз вона могла накласти на себе руки, і ніхто б цього не побачив та не зупинив її. Порцеляновий унітаз. Там на дні була вода.
Жінка впала на коліна – від болю в лівій щиколотці ходити було нестерпно. Підповзла до унітаза й зазирнула в нього. Опустила руку у воду – та була холодна й чиста. Треба було зробити це зараз, доки ніхто не прийшов. Клавдія прошепотіла:
– Милий Ісусе, пробач мені, але я знаю, що ти забереш мене у кращий зі світів.
І з єдиним глибоким видихом вона опустила голову в унітаз, вичекала мить, доки її подих виходив із бульбашками – і вдихнула.
Супроти власної волі, відчувши, як ніздрі заповнює вода, жінка висмикнула обличчя. Вона занурювала його знов і знов, але раптом захлинулася… її знудило… і на цей звук прибігла непрохана підмога.
Охоронці відвели її до лазарету. Дізнавшись, що з нею все буде гаразд, її знову помістили до камери під суворий нагляд.
Вона плакала. Прагла померти в той спосіб, який обере сама, а не на електричному стільці. О, милостивий Боже, тільки не на електричному стільці. Клавдія не хотіла, щоб зголили її довге чорне волосся, прив’язали її до стільця й пустили крізь тіло високу напругу.
Усе життя вона була проти смертної кари – і тепер знала, що мала рацію.
Розділ п’ятий