Фортеця на Борисфені. Валентин Чемерис
Читать онлайн книгу.
Треба, треба викурювати ляхів.
– Військова рада вирішить, як з Кодаком бути, – відповів Ярема.
– Рада радою, а без нас, старшин, ви й кроку не ступите, – осавул це сказав таким тоном, що Гнатові аж ніяково зробилося. Відчув, що і Ярема має таке відчуття, тому не хоче підтримувати розмову. – Як там, хлопці, Кодацька фортеця? – бадьоро запитав осавул і, підсівши до Яреми, спробував було зазирнути йому в очі, але той, відвернувшись, неохоче буркнув:
– Стоїть…
– Невдовзі впаде! – поплескав осавул Ярему по плечу. – Ми її хутко звалимо. Ха!.. У нас вона довго не стоятиме. Ми її, голубку, раз – і набік. Ми такі! – Осавул підсунувся ближче до Яреми, і очі його, хвилину тому хвальковиті і самовпевнені, забігали й зробилися благальними. – Слухай, молодику, а злота у фортеці достобіса? Тільки хвостом не виляй, а по-чесному ріж. Багацько, га?
– Не знаю, – Ярема стенув плечима.
– Не бреши, – ошкірився осавул. – Як це джура отамана не знає? Ха! Коли всі козаки відають, що в Кодацькій фортеці аж три діжки злота стоїть. Ось тому отаман і замислив похід до Кодака.
– Ви, пане осавуле, не наговорюйте! – Ярема обурено схопився. – Батько за злото не воює!
– Дай Боже, дай Боже, – іронічно протяг осавул. – А три бочки у фортеці стоять. Чули ми, чули…
– Від дурних чули! – зухвало крикнув Ярема.
– А ти не кородися! – осавул схопився і враз надувся. – Ще губа в тебе боса, вусів не маєш, а вже хвоста перед старшиною задираєш? І чому тебе тільки отаман вчить?
– Вчить воювати не за злото, а за народ свій.
– Ого! – вигукнув осавул. – Слова гарні, та ще ніяка трясця в світі не відмовлялася від злота.
– Трясця не відмовиться, – вихопилось в Гната. – Інша річ людина.
– А ти не лізь, коли не твоє мелеться! – осадив його осавул. – Перший день на Січі, а вже старшині в рота стрибаєш? Карати вас треба за непослух, і добряче. Багато вас таких ланців-обдертусів розвелося, що ні в тин ні в ворота. Тільки й тямите перебаранчувать старшину, Богом вам поставлену.
– Та вже якось поділимо три бочки злота! – визивно кинув Ярема.
Осавул пирхнув, стовбурчачи вуса, і швидко вийшов з куреня.
– Іч, як йому замуляло! – засміявся Ярема.
– Хто він за їден?
– А-а, – махнув Ярема рукою, – осавул Кирпа. До бою маклуватий, а до злота хапкуватий. Бачив у нього торбиночки та вузлики за поясом? Носить із собою своє добро. Нікому не вірить, мабуть, і самому собі. Каламутить тільки воду на Січі. Сам жаднюга і всіх на свій аршин міряє. А золото – так і сонний бачить. Ласогубий, хоч і лемехуватий.
– В кожного своя мрія, – додав Гнат.
Зненацька на майдані залунали позивні звуки.
– Литаври! – звівся рвучко Ярема. – Біжімо!
– Куди? – схопився й собі Гнат.
– На січовий майдан. Зараз відбудеться військова рада.
– А що таке рада? – на ходу поспитав Гнат.
– Рада – це… – Ярема аж руками потряс над головою. – Найвища у нас. І найстарша. Навіть