Смерть Атея (збірник). Валентин Чемерис
Читать онлайн книгу.
Велика богиня, або – Велика мати наша. Вона була і матір’ю, і прародителькою світу, володаркою родючості, повелителькою неба й дощових хмар і всього, що живе на землі. Вона й приносила хліборобам небесну вологу.
Ще дідусь покійний навчав Донію: світ ділиться на небо і землю. А небо в свою чергу ділиться на верхнє, із запасами вологи, і нижнє, по якому ходить сонце і через яке йде дощ. Благодійний дощ посилає хліборобам Велика богиня, котра живе на верхньому небі… Якось батько виорав у полі глиняну фігурку жінки. Здіймаючи вгору руки, вона тримала чашу. А в чаші два гостроверхих горбики з сосками. Дідусь обережно, з якоюсь святістю взяв у свої шкарубкі руки глиняну фігурку, і очі в нього просвітліли, стали ще лагіднішими. І сказав дідусь: жіночі груди в чаші – то є груди Великої богині неба й дощу. Так їх зображували ті давні люди, котрі ще до скіфів жили в цих краях. Груди Великої богині обвивали змії – носії добра, охоронці всього сущого, священні вужі – покровителі хат, городів та полів. А на чаші було зображено коло з променями – знак бога-сонця Гойтосіра. Помираючи, дідусь прохав сімейство берегти знахідку. І звідтоді, де б не була Донія, а тільки-но піде дощ, так і бачить вона перед собою чашу в руках жінки, а в чаші жіночі груди, які обвивають священні змії.
Восени після жнив та взимку жили в городищі, що було обнесене валом з дерев’яним тином. А по весні, як сходив сніг і просихала земля, перебиралися в літні поселення, поближче до нивок, і жили там у хатках з жердин, що були обмазані глиною, чи й просто в куренях. Нивки родили не постійно, швидко виснажувались і давали все менше хліба. І тоді їх доводилось кидати й переходити на нові землі; старі, відпочиваючи, заростали кущами, а часом і лісом. А коли поверталися до них, корчували чагарі, розорювали нивки дерев’яним плугом із розсохи – стовбура дерева з товстим суком. Батько тримав плуга, старші сини поганяли волів, а Донія з матір’ю йшли за плугом і мотиками розбивали груддя.
А перед тим щовесни відбувалося свято на честь священних дарів: плуга, ярма, сокири і чаші, котрі колись впали з неба. Жив тоді у степах перший скіф на ймення Таргітай. І було у нього три сини: Ліпоксай, Арпоксай і Колаксай. За них і впали з неба золоті речі – плуг, ярмо, сокира та чаша. Та тільки до них наблизилися перші два брати, як небесні дари спалахнули сліпучим вогнем, і лише меншому Колаксаю вдалося їх узяти. Це було знаменням, що до нього переходить найвища влада над усіма скіфами. Він і став першим царем. Звідтоді священні золоті дари неба з покоління в покоління свято оберігають. Без них і життя свого скіфи не уявляють, бо плугом орють, в ярма запрягають волів, сокирами вирубують чагарі, а з чаші п’ють. От щовесни і влаштовували скіфи свято на честь небесних дарунків. Донія завжди з нетерпінням чекала цієї події, бо з настанням весни все на землі буяло і квітло, у небі летіли птахи, лунко іржали в степах коні, раділи люди, що пережили голодну зиму і попереду їх чекає урожай, а отже й сподіванка на кращу долю. А ще на святі небесних дарів відбувався шлюб бога Папая з богинею