Смерть Атея (збірник). Валентин Чемерис
Читать онлайн книгу.
і той не міг з ним впоратися, то влада купувала в нього такого раба і відправляла на свої рудники.
Але закон був про людське око, рабів часто-густо не просто били й калічили, а – вбивали. Щоправда, вбивство мусило носити ненавмисний характер, і тоді, за афінськими законами, убивцю треба просто вигнати з міста. І у вигнанні він мав бути доти, доки члени сім’ї чи родичі жертви не прощали убивцю. Та в рабів, як відомо, ані сімей, ані родичів, тож і звертатися до закону про вигнання убивці з міста не було кому. А в такому разі убивця – щоб не порушувати закон – мусив отримати всього лише релігійне очищення. А це – простіше простого. Винуватець приносив у храм щойно народжене порося. Жриця заколювала тваринку так, щоб її кров ніби ненароком потрапила на руки убивці раба. І цього було досить, бо вважалося, що то пролилася кров не поросяти, а самого вбивці, і, отже, смерть, яку він заподіяв рабу, відомщена.
Отож убивця, помивши руки, йшов з храму очищеним і задоволеним, а жриця забирала собі порося і теж зоставалася задоволеною.
Інших кар за вбивство раба не було та й не могло бути. В сусідніх містах-полісах дозволялося з власним рабом чинити що завгодно – закон і влада у це не втручалися.
Перші кроки волі
Господарі і раби вставали рано – до схід сонця. А здебільшого ще затемна. Такий був звичай у греків. «Хто рано встає, той більше живе», – запевняли їхні мудреці. Ранок – найзручніший час ходити в гості, бо той, хто проспить світанок, ризикує нікого із знайомих не застати вдома. Для Оріка це не було чимось незвичним, на волі він теж вставав рано і схід сонця неодмінно зустрічав або на ногах, або на коні, тож і в неволі піднімався ще затемна, не чекаючи, доки наглядач візьметься за палицю.
Вставши в один і той же час, господарі і раби вбиралися в один і той же одяг – хітон. Власне, хітон – це всього лише шматок тканини з отворами для рук, верхні кінці якого скріплювалися на плечі пряжкою. Тільки заможні греки носили хітони довгі, до колін, і підперізувалися поясом, а хітони для рабів, слуг, ремісників та воїнів були короткі і мали тільки один отвір, для лівої руки, а праве плече було оголене – для роботи.
Потім умивалися і снідали. Перший сніданок у господарів – здебільшого кілька шматочків хліба, намочених у вині. Це все, що вони їли рано-вранці. Рабам давали по черствому ячному коржику і кухлику води.
Якщо вбрання рабів хітоном починалося, хітоном і завершувалося (не рахуючи шапочки з собачої шкури, кене), то вільні громадяни поверх хітона накидали гіматій – білий плащ. Один кінець гіматія скріплювався на грудях, потім тканина перекидалася за ліве плече, проходила під правою рукою і знову закидалася на ліве плече так, щоб другий її кінець спадав на спину. Пристойний гіматій мусив спускатися нижче колін, але не діставати до кісточок. Був іще один плащ, короткий, він називався хламидою, і його носили на війні, на полюванні і взагалі в дорозі.
Голова залишалася простоволосою, шляпи носили лише за містом, для захисту від