Правда і Кривда: Побутові, моралізаторські казки та притчі. Сборник

Читать онлайн книгу.

Правда і Кривда: Побутові, моралізаторські казки та притчі - Сборник


Скачать книгу
будемо полуднувати, як нема що?

      – Ми будемо вигляд робити, що полуднуємо. Махаймо руками, ніби до ротів ложки підносимо.

      – Добре, я можу й двома руками махати.

      Помахали руками, та й «обід» закінчився.

      – Ходімо, – каже ґазда, – коси клепати.

      Пішли вони коси клепати. Багач сів за один кущ і їсть, а Панас за другий. Ґазда косу клепає, а наймит клевцем по бабці побиває, а коса в траві.

      Поклепав ґазда косу, і йдуть з наймитом косити. Каже Панас:

      – Ґаздо, до полудня ви бачили який з мене косар, а тепер я хочу бачити, який з вас: йдіть тепер наперед, а я буду ззаду.

      Ґазда підкріпився, бере косою добрий покіс, а наймит порожньою косою гонить та й все:

      – Борше, ґаздо, борше, бо шарпну по нозі.

      Перейшли вони кілька покосів, так ґазда втомився, що ледве на ногах стоїть. Оглянувся, наймит гонить порожньою косою.

      – Ти що робиш?

      – Та, ґаздо, ми робили вигляд, що полуднуємо, а тепер я роблю вигляд, що кошу.

      Змовчав багач, бо вони домовлялися, що ні наймит, ні ґазда не мають права злоститися.

      Увечері приходять додому, повечеряли й полягали спати.

      Вранці будить ґазда:

      – Вставай, Панасе, впрягай воли, поїдемо в ліс по дрова.

      Запряг Панас волів і чує таке:

      – Ти їдь наперед, а я трохи пізніше приїду, лише віз у лісі поверни.

      Дала йому ґаздиня сухар і каже:

      – Розмочи десь у воді та й з'їж.

      Їде він попри корчму. Зліз із воза, взяв собі паленки, ковбаси, поволі їде та й снідає. У лісі перевернув догори колесами віз, рубає дрова та все між колеса складає. Нарешті зрубав великого граба й пустив у калабаню, аби ніхто його звідти не витяг.

      На це надходить ґазда:

      – Ти що робиш?

      – Те, що ви казали.

      – Бовване, та я ж казав повернути волами, а не перевертати воза!

      Дивиться, а то ще не все.

      – Та нащо ти такого великого граба в калабаню спустив? Звідти його в п'ять пар коней не витягнуть.

      – Та я спустив його у воду, аби трохи розмок, бо такий твердий, як той сухар, що його мені на сніданок ваша жінка дала. Може, від води легший буде.

      – Ти вже ліпше до мене не обзивайся, бо зі злості ще в тебе сокиру встромлю.

      – Більше не буду нічого говорити, лише не забувайте про нашу умову.

      Відвернули воза, наложили дров повну фіру – їдуть. А наймит так підрихтував, аби колесо злетіло. Ґазда того не бачить, що одного колеса вже нема, бо воли сильні, тягнуть.

      Зупиняє ґазда фіру на березі й каже:

      – Пора пригальмувати.

      – Вже, ґаздо, само гальмує.

      Подивився ґазда.

      – Бовване! Та ми без колеса ідемо?!

      Панас мовчить.

      – Та, бовване, чому не обзиваєшся?!

      Подав голос:

      – Ви ж грозили; що зарубаєте, як заговорю, то я мовчу.

      – Ну, говори.

      – Та колесо ще в лісі злетіло.

      Ґазда аж кипить зі злості.

      – Біжи додому, принеси колесо, але аби ніхто не бачив, що ти колесо несеш, бо скажуть люди: аж два до лісу поїхали, а колесо загубили.

      Прибіг


Скачать книгу