Правда і Кривда: Побутові, моралізаторські казки та притчі. Сборник

Читать онлайн книгу.

Правда і Кривда: Побутові, моралізаторські казки та притчі - Сборник


Скачать книгу
Збираються додому три вояки – викторівський, комарівський і боднарівський – з оцих-таки наших сіл.

      Нічого вони не заслужили за довгі роки, лише видали їм на дорогу по одному дукату.

      Йшли вони цілий день, аж захопила їх ніч у дорозі. Треба до когось проситися переночувати. Увійшли до найближчої хати. Живуть тут дві жінки – стара і молода, два чоловіки – старий і молодий.

      Жінки й молодий чоловік розмовляють з ними, а старий навіть слова не промовить.

      Переночували. А вранці вояк з Викторова питає:

      – Скажи мені, молодий чоловіче, чи твій батько німий, чи не хоче з нами розмовляти?

      – Ні, не німий. Він говорить лише з тим, хто йому заплатить. Старий мудрий, кожне його слово на вагу золота.

      Той викторівський подумав: «Що з одним дукатом, а що без нього. Дам дідові, та хоч вчую, що буде говорити».

      Заплатив старому, а той каже:

      – Хай тебе, синку, чужі справи не обходять.

      Цей думає, що дід ще щось скаже, але той мовчить.

      – То вже все, діду?

      – Все.

      – Е, – каже комарівський, – дам і я свій дукат.

      Старий усміхнувся і промовляє:

      – Сину, ліпші розмисли, як замисли.

      Виймає дуката і боднарівський.

      – Ніде не правцюй поперечними дорогами, а ходи туди, куди всі люди ходять.

      – Все, діду?

      – Все.

      Зібралися вояки, подякували за нічліг й пішли. Йдуть та й самі над собою сміються дорогою:

      – Видурив старий у нас три дукати. Воліли були пропити, ніж задармо давати.

      Але захоплює їх друга ніч. Зайшли вони у такий ліс, що кінця-краю йому не видно. Треба під смереку лягати спати. Але пройшли ще трохи: бачать – на галявині стоїть величезний будинок. Погримали в браму – вийшов височезний і сильний чоловік.

      – Що, – питає, – хочете?

      – Нам би переночувати.

      – Переночуєте.

      Веде їх довгим коридором, а там, вздовж по стінах, висять чоловічі голови. Взяв страх вояків. Викторівський хотів щось запитати, але нагадав собі дідові слова і вголос повторив:

      – Нас чужі діла не обходять.

      Переночували на м'яких перинах. Дякують господареві, а тих голів уже нема. Він говорить:

      – Чому ви мене не питали про людські голови, які вчора висіли?

      – Нас чужі діла не обходять.

      – Маєте щастя. Якби запитали, то й ваші голови там висіли би.

      А за воротами перемовляються:

      – Той дід вартий не одного, а ста дукатів. Він нам життя врятував.

      Доходять вони до Викторова, той перший залишається, і домовляються, що через два дні мають зійтися у Боднарові. Цей боднарівський мав би йти рівною дорогою через Комарів, але йому забаглося прямувати навпростець, через ліс.

      – Я, – каже, – так швидше додому дійду.

      Комарівський говорить:

      – Ой, згадай, що тобі дід радив!

      – Що ти слухаєш дідові казки? Я вже село своє бачу.

      Пішов боднарівський поперечними дорогами. А комарівський якраз смерком дійшов до своєї хати. Став спочатку під вікно й дивиться, що в хаті


Скачать книгу