Посол Царя Царів. Орест Сандомирський
Читать онлайн книгу.
про те, що вік цієї лапи – не більше кількох тисяч років.
– Ми взяли багато зброї, нести важко буде, – продовжив китаєць.
– А кидати шкода.
Ми мали дві рушниці й дві шаблі на двох, зокрема в мене була також шпага як запасна зброя, сокирка-пістолет та спис. Я не хотів його кидати, бо пам’ятав Клаусові слова, що у випадку нападу великого хижака виручити може лише спис. Ще був клунок, в якому була праща та кілька метальних куль для неї.
– Я вам раджу шаблю – останнє слово він вимовив німецькою – помістити за спину, а цянь – так він назвав шпагу – до поясу.
Що ж, у цьому був сенс – по справжньому довгий клинок з-за спини важко витягти. Мушкет Дена на відміну від мого, не мав ременя (більшість рушниць були такими) тому хлопець поклав її собі на плечі як коромисло. Я колись спостерігав, що китайці носять на коромислі важкі вантажі – і ми було рушили, аж раптом китаєць штовхнув мене й притиснув до землі – «піратська» джонка підходила до берега.
Так, цікаво… І гармати на ній все-таки були, хоча й старі, невеликого калібру, але ними можна було дати непогану відсіч. Ніхто з джонки не зійшов на берег, проте складалося враження, ніби хтось звідти уважно роздивлявся уламки каравели.
Аж раптом… Ден знову зметикував швидше, тож ще раз притиснув мене до землі. До берега, ніби привид, спокійно рухався ще один корабель. Європейський. Детальніше вночі не можна було розгледіти. Несподівано цей корабель розвернувся й відкрив вогонь, щойно котрась із гармат опинялася на одній лінії з джонкою, лунав постріл. Мабуть, у них також канонірів[8] було менше, аніж стволів, бо моряки постійно перебігали від однієї гармати до іншої.
– Що не так? Чому відкрили вогонь?
Відстань була великуватою, метрів зо двісті, але я побачив два вибухи на палубі джонки. Корабель стріляв гранатами. Проти дерев’яних кораблів розривні снаряди – гранати – страшна річ, бо порох дуже легко підпалює дерево, однак в морському бою їх використовують дуже рідко, бо єдиним висаджувачем є ґніт. Тобто фугасного детонатору немає, лише дистанційний. Проте пробити товстий борт корабля не ядром, а гранатою нереально – маси не вистачає, та й більшість гранат просто відскакують, не завдаючи жодної шкоди, тому, відповідно, їх використовують нечасто, хоча й возять із собою – на випадок бою з береговими батареями. Оскільки корабель-нападник був вищим, тож гранати кидали просто на палубу джонки. Було видно, як хтось намагався боротися з вогнем…
– Але чому вони почали стріляти?
Коли корабель пішов на великий розворот, Ден спробував щось пояснити мені на вухо, проте я не так щось розчув, як здогадався. У китайців були вогнемети, а оскільки на «європейцеві» щось спалахнуло, а потім відбувся вибух, стало ясно, що джонка підпалила корабель із вогнемету. Мабуть тому джонка й атакувала з дальніх дистанцій – там боялися вогнеметів.
Розвернувшись, «європеєць» привітав джонку вогнем з гармат лівого борту, але цього разу підійшов значно ближче, скоріш за все помилково,
В арміях деяких країн – рядовий артилерії.