Посол Царя Царів. Орест Сандомирський
Читать онлайн книгу.
він побачив у камені жіночі груди. Тобто хлопець повісив дорогу каблучку на шию, під сорочкою.
«Мародер» кашлянув.
– Ексцеленц, насмілюся запитати… А чи недаремно ми злякалися? Що ми знаємо? Що він невразливий…
Малося на увазі – невразливий для магічних атак. І невидимий для більшості засобів магічного пошуку.
– Ну так, невразливих – по тридцять-тридцять п’ять чоловік з кожної сотні, не дивина. Далі, ми знаємо, що небіжчик оплатив його навчання, з упором на володінні зброєю. Але якщо він – син покійного (а схоже на те, що так і є) – то все сходиться, навіть те, що наукам його по-справжньому не вчили. Купив би йому небіжчик маєток – ну й навіщо науки? Вистачить арифметики для розрахунків з орендарями, латини для спілкування та вміння за себе постояти.
Дворянин промовчав, але помовчав так, що в підлеглого й думки не виникло щось сказати.
– Можливо. – Нарешті вимовив він. – Можливо. Але… Вбитий…
Вони чомусь обидва боялися називати його на ймення. Ходили вперті чутки, що привид потужного чаклуна може з’явитися там, де назвали його ім’я. Ніхто точно не знав, чи це так, але охочих перевіряти не знаходилося.
– Він робив над цим хлопчиком якійсь чари. Я нічого не зрозумів, а він ще й посміявся над мною. Мені не подобається існування чоловіка, над яким було зроблено незрозумілі мені обряди. Передайте Мюллерові: якщо можна вбити, нічим не ризикуючи, то вбити. Якщо шмаркач почне проявляти якусь обізнаність з нашими справами, або спробує повернутися до Європи – знищити за будь-яку ціну. Якщо ж ні те, ні інше – то хай живе.
Повертаємося до мого щоденника.
З морського берега ми змоталися, запідозривши, що іспанці можуть висадитися, бо Нідерланди з Іспанією воюють, та не просто воюють, а й досі упереджено голландців вважають заколотниками. Тож, як сказано в одному непоганому фільмі для підлітків «На Аллаха надійся, а верблюда прив’язуй».
Отже, ми втекли з берега. Проте пригоди цієї ночі на цьому не закінчилися. Не пройшли ми й двох кілометрів, як піднявся вітер. Мені кілька разів здавалося, що мене відірве від землі і раптом… Я побачив людську фігуру, яка летіла на висоті п’ятдесят-шістдесят метрів. Жінка! І летіла вона, як лялька – руки-ноги бовтаються, а голова звішується на груди.
Науковий редактор. У китайських джерелах з посиланням на очевидців зафіксовані сотні випадків, коли вітер переносив людину на велику відстань. Так, наприклад, у 1740-их роках великий китайський поет, видатний прозаїк та історик Юань Мень, який тоді був начальником повіту, розслідував дві справи про перенесення людей вітром. Один раз вихор переніс дівчину на 90 лі (в той час лі складав 490–500 метрів). Він прийшов до висновку, що такий випадок скидається на реальність.
Мене всього пронизало бажання, аби вона приземлилася… Вона дійсно увійшла в пологе піке… Нічого собі! Ніколи не було такого, як фігурально, так і буквально, аби дівчата падали у мої обійми. Я не встояв на ногах. Дівчина виявилася доволі привабливою. Брюнетка, років 20. Мініатюрна.