Повсякденне життя галичан у XIX – на початку XX століття. Коллектив авторов
Читать онлайн книгу.
насаджувалася ручка, з допомогою якої пристрій приводився в рух.
Залежно від кліматичних умов і сили бджолиної сім’ї в конкретному році медозбір відбувався від одного до трьох разів, починаючи з травня (коли вибирали травневий мед) і до серпня. Найчастіше мед брали двічі – у кінці травня – на початку червня та в липні. Дехто вибирав мед лише один раз – в червні або липні, згідно з народним прислів’ям: «До Івана, то для пана, а по Івані – вже для пані» (бджоли) та «До Іллі наш мед, а по Іллі – бджолиний». Медозбір міг відбуватися і в три прийоми – у кінці травня-червні, липні та останній раз у серпні (на Спаса), погоджуючись з народною приповідкою: «До Спасівки бджола робить на пана, а після Спасівки – на себе».
Поширеною практикою у галицьких бджолярів було важити перед медозбором солом’яні вулики та дуплянки; окремі з них досягали 50–60 кг. Ознакою, яка вказувала на те, що мед дозрів і його можна вибирати, було запечатування щільників бджолами. Якщо рамка була запечатана від половини до 2/3, то мед вважався вистояним і придатним до споживання. Дозрілий мед мав включати не більше ніж 16–18 % води, решту ж займала глюкоза.
Українці здавна добували бджолиний мед, закурюючи комах. Приступаючи до вибирання меду в дорамкових вуликах і не вміючи інакше до нього дістатися, селяни-пасічники Галичини у другій половини XIX ст. переважно закурювали бджіл насмерть. У пам’яті старшої генерації бджолярів донині збереглися спогади-відголоски про закурювання (видушування) бджіл при вибиранні меду в минулому.
«Окур», або як його ще називали в народі «вогонь проти мух», активно застосовували бойківські пасічники (с. Ясень Рожнятівського р-ну Івано-Франківської області, с. Тухолька Сколівського р-ну Львівської області). Вулик-безденник поміщали над бочкою, куди потрапляли щільники разом із бджолою та її надбанням, підрізані ножем-сікачем. На Покутті, господарюючи в умовах роєбійної системи, у вічко вулика підставляли розжарені вуглини (грань) із шматком сірки, яка горіла ядучим яскравим полум’ям і знищувала бджіл; так заради меду знищували половину пасіки. Викурювали бджіл із колод за допомогою сірки й гуцули – комах викидали у воду, а гніздо розбирали і поміщали в корито. З порожнього вулика вибирали хрестовину лемки, вощину з медом викроювали «кравачем» – великим ножем у дерев’яному руків’ї, а бджіл, які зосталися у ній, змітали руками.
Наприкінці XIX ст. гуцули вже уміли вибирати мед з дорамкових вуликів, не знищуючи при цьому бджіл. Використовуваний ними спосіб відбору полягав ось у чому: з вулика знімали вічко і наверх ставили порожній вулик, з вкладеним куснем вощини з медом. Через острівець підкурювали бджіл, аби не жалили, і вони підходили вгору до порожнього вулика; тоді закривали його і годували в ньому комах протягом двох днів. Згодом відкривали вулик і випускали бджіл на волю, а з нижнього вибирали мед. Подібним способом користувалися покутські пасічники – переганяли комах з одного кадуба в інший, знявши