Мисливські усмішки. Остап Вишня
Читать онлайн книгу.
відділ кінчився… Далі – вокальний!..
Починає Тимоха:
Як була я молода,
То була я рєзва…
………………………………
Тут уже мої сусіди рішуче йдуть до хати й зачиняють двері…
Високим фальцетом кінчає Тимоха останній куплет…
І знову регіт…
І знову «ляск»…
І так до першої, до другої години, а то й більше…
На останку ще буйна злива польки й вихор із спідниць та з чобіт…
Останній акорд. І «Головполітосвіта» йде спать…
Ідуть парами…
«Жінвідділ»
Коли отак глянете на наше село, розведете руками:
– Ну самий тобі «Жінвідділ»…
Дивіться: он Сторчиха за ворітьми когось кляне.
Кого?
Спитайте її: вона й сама не знає… То вже в неї така професія…
Прокидається з «трясцею» й лягає з «сто чортів»…
Он кума Тетяна репіжить Миколку за те, що шапку, «стерво собаче», згубив…
Он Наталка Василину деркачем виховує:
– Слухайся, сукина дочко, матері! Слухайся!
Он Домаха… Он Параска… Он Устя… Он Горпина…
Он… он… он…
Ні, краще перечитайте святці: там вони всі є…
Це ж тільки на вулиці. А ще ж по городах, по хлівах, по садках, по клунях…
Дід Глушко, так той просто сказав:
– Баби тії в нас, ну, як жука-кузьки!..
За проводиря тут у нас править Уляна… Вона головний організатор, проводир і радник.
Засідання «Жінвідділу» по неділях удень на тих самих колодках, де ввечері «засідає» «Головполітосвіта»…
Порядок денний?!
Ех, голуб’ята мої! Коли б ви там у столиці могли за якихось чотири-п’ять годин вирішити стільки справ, скільки наш «Жінвідділ» вирішує, – я з почуттям щонайдужчого до вас подиву офірував би вам чудесну сукувату грушеву палку, що нею я по лісу гадюк смалю!
Матіночко моя! Чого-чого тільки вони не обговорять, чиїх тільки кісточок вони не поперевертають!.. Кому тільки не ікається в цей день!
Починається (не так, як у вас!) з біжучих справ!
…А чи водили свою Муру до бугая?
…І щось я, голубонько, помічаю, що в моєї молока меншає! Коли б то, Господи, не відьма!
…І не говоріть, матінко, цур йому, пек! На тім тижні в Свинарному входить Чопиха, так уже стемніло, в хлів… А воно з-під корови тільки – шусь!..
…А чули, в Сторчихи – донька?! Я їй казала: «За своїми, шеймо, дивись!» А тепер ік Петру: «Нате вам, мамо, онука!»
…А та! Щербата?! «Чхать, – каже, – я на вас хочу!» Ач яка! Чоловік тільки з двору, так мов той роплан, через тин у садок до Петрового Гната! «Чхать!»… Матері своїй у великодній очіпок чхни, сукина дочко!..
…Це – «внутрішні справи»…
А політика?! І зовнішня і внутрішня?!
Та куди тому нещасному «Рейтерові», чи «Рості»{36}, чи «Ратау»{37}?!
Таких «кореспондентів», як має наш «Жінвідділ» (а за ним і все село!), жодне найкраще й найпопулярніше агентство не має!
…«Чули?! (пошепки) … Київ уже! Як ударили з Адесу, так усі комуністи та жиди, ну,