Поклик пращурів. Джек Лондон
Читать онлайн книгу.
це свідомо. Одної ночі трапився сильний снігопад, і вранці Пайк, симулянт, не з’явився. Він надійно сховався у кубельці під снігом. Франсуа кликав його і шукав, але марно. Шпіц не тямився від гніву. Він лютував по всьому табору, принюхуючись і риючи землю в кожному можливому місці, гарчав так страшно, що Пайк почув його й затремтів у сховку.
Але коли його нарешті розкопали і Шпіц кинувся карати лінивця, Бак з такою самою люттю метнувся між ними. Це було вчинено настільки неочікувано та спритно, що Шпіц відлетів назад і не встояв на ногах. Пайк, який принижено тремтів, набрався мужності від цього відкритого бунту й кинувся на поваленого лідера. Бак, для якого чесна гра стала вже забутим правилом, так само кинувся на Шпіца. Але Франсуа, посміюючись і здійснюючи правосуддя під час інциденту, з усієї сили вперіщив Бака батогом. Це не змогло відволікти пса від поваленого суперника, і тоді у хід пішов товстий кінець батога. Напівоглушений ударом, Бак відлетів назад, і батіг ходив по ньому знову і знову, тимчасом, як Шпіц голосно знущався з Пайка.
У наступні дні, коли Доусон{12} усе бли́жчав і бли́жчав, Бак продовжував втручатися між Шпіцем та порушниками; але робив це вміло, коли поруч не було Франсуа. Через прихований бунт Бака виникла і почала збільшуватися загальна непокора. Дейв і Соллекс їй не піддались, однак решта запряжки поводилася дедалі гірше. Все йшло абияк. Собаки постійно гризлися та сварилися. Нависала біда, і причиною її став Бак. Через нього Франсуа постійно був заклопотаний, бо весь час боявся смертельної сутички між цими двома псами, яка рано чи пізно мала статися; і не раз уночі звуки сварки й боротьби між іншими собаками витягували його з ліжка, бо він побоювався, що там замішані Бак та Шпіц.
Але така нагода не виникала, й одного похмурого дня вони в’їхали до Доусона, продовжуючи відчувати наближення великої бійки. Там було багато людей та безліч собак, і Бак побачив, що всі вони працюють. Те, що собаки мають працювати, здавалося заведеним порядком. Увесь час вони піднімалися та спускалися головною вулицею у довгих запряжках, а вночі звуки їхніх дзвіночків усе одно проносилися мимо. Вони перевозили будівельний ліс та дрова, різні вантажі для копалень і здійснювали усю ту роботу, що її в долині Санта-Клара виконували коні. То тут, то там Бак зустрічав собак з Півдня, але переважно це була порода, яка походила від вовків і хаскі. Щодоби, о дев’ятій вечора, опівночі та о третій ночі вони починали свою пізню пісню, дивний та моторошний спів, до якого Бак із задоволенням приєднувався.
У час, коли над головою палав холодний вогонь полярного сяйва{13} або стрибали в морозному танці зірки, а земля лежала німа й замерзла під сніговим саваном, ця пісня хаскі була, мабуть, викликом життя, от тільки виконували її у мінорному ключі, з довгими завиваннями й напівсхлипуваннями, тож вона більше нагадувала скарги на життя і важкі муки існування. Це була стара пісня, стара, як сама порода – одна з перших пісень молодшого світу, співана тієї доби, що потребувала