Поклик пращурів. Джек Лондон
Читать онлайн книгу.
праця із прокладання шляху стала, здавалося, найвищим втіленням їхнього єства, усім, заради чого вони жили, і єдиним, від чого отримували задоволення.
Дейва запрягли найближче до нарт, перед ним був Бак, потім Сол-лекс; решта команди простягнулася вперед, єдиною колоною, до лідера, місце якого займав Шпіц.
Бака навмисно запрягли між Дейвом та Сол-лексом, щоб він міг отримувати вказівки. Був здібним учнем, а вони так само здібними вчителями і не дозволяли йому надовго й помилково затримуватися, посилюючи науку гострими зубами. Дейв був справедливим та дуже мудрим. Він ніколи не кусав Бака без причини й ніколи не пропускав нагоди вкусити, коли в цьому була потреба. Оскільки його підтримував батогом Франсуа, Бак зрозумів, що простіше виправитися, ніж мстити. Одного разу, під час короткої зупинки, коли він переплутав посторонки й затримав старт, Дейв та Сол-лекс кинулися до нього і влаштували неабияку прочуханку. В підсумку вийшла ще гірша плутанина, однак після того Бак старався не помилятися з посторонками; і ще до того, як закінчився день, так добре опанував свою справу, що товариші майже перестали до нього чіплятися. Батіг Франсуа вже здіймався не так часто, а Перро навіть проявив до Бака повагу, піднявши його лапи й уважно оглянувши їх.
Це був важкий день, вони пройшли вгору ущелиною, через Шіп-Кемп, повз Скейлз і верхню межу лісу, льодовики та снігові замети сотні футів завглибшки й перевал Чілкут, що розташований між солоною та прісною водою і грізно охороняє сумну й самотню Північ{8}. Вони довго їхали вздовж ланцюжка озер, що наповнюють кратери згаслих вулканів, і пізно ввечері прибули до величезного табору, розміщеного у верхів’ї озера Беннетт, де тисячі золотошукачів будували човни, готуючись до того часу, коли навесні скресне крига. Бак вирив у снігу нору й заснув сном по праву втомленого собаки, але рано-вранці його підняли і разом з іншими погнали в упряжці.
Того дня вони здолали сорок миль втоптаною стежкою; але наступного дня та ще багато днів поспіль, пробивали власну стежку, важко працюючи і просуваючись повільніше. Зазвичай Перро йшов попереду команди, трамбуючи сніг перетинчастими черевиками, щоб їм легше було рухатися. Франсуа, який керував нартами за допомогою жердини, іноді мінявся з ним місцями, але нечасто. Перро поспішав і пишався тим, що знається на кризі; це знання належало до незамінних, адже осіння крига дуже тонка, а там, де сильні течії, криги не було взагалі.
Минали нескінченні дні, впродовж яких Бак важко працював на стежках. Табір згортали завжди у темряві, й перші світанкові промені бачили, як вони усі вирушають у дорогу, залишаючи позаду перші милі. Розбивали табір теж у темряві, вечеряли шматками риби і повзли на нічліг у снігу. Бак був голодний, наче вовк. Півтора фунта в’яленого лосося, що були його щоденним раціоном, щезали, здавалося, в нікуди. Він ніколи не наїдався і страждав від постійних голодних спазмів. Але інші собаки, які важили менше й були народжені для такого життя, отримували лише фунт риби і примудрялися залишатись