Голка тулиться до голки

      На ялинці новорічній…

      Перше свято у Миколки

      Диво-ніч, свята, одвічна.

      І полинуть над світами

      Переливи крику-плачу

      Крик – до тата, плач – до мами,

      Діду й бабі на додачу.

      Потім будуть щоки-цмоки.

      Потім – усміх, люлі-гулі.

      Хлопче, лелю, з Новим роком!

      Накрути болячкам дулі!

      Янголятком спить Микольця,

      Заколисаний любов’ю.

      В сон приходять дощ і сонце.

      Щастя, доля і здоров’я.

      Я впав у сніг.

      А вовча зграя

      хрипить

      всього за мить

      від мого тіла – ласої вечері…

      Я – м’ясо.

      Але спочатку буде біль.

      Первісний біль,

      пекельний біль,

      печерний…

      Я зупинив шалений біг.

      Упав у сніг…

      Цього хотів?

      Чекав цієї миті?

      Не знаю…

      Вовки сьогодні будуть ситі.

      Надовго?

      Іще тремтіло

      гаряче тіло…

      Підігрітий

      поволі танув сніг…

      Набігла зграя…

      За всіх жінок я піднімаю чарку,

      Із ким пізнав і любощі, і сварку,

      Нехай усім, без винятку, щастить,

      А тим, хто зрадив, – хай їм Бог простить.

      Завчасно звик збиратися в дорогу,

      Пора з вершини дибати на схил.

      Кому я зрадив – стану перед Богом

      І попрошу за всі мої гріхи.

      П’ю за жінок – тому немає ради.

      Рука іще на чарці не тремтить.

      Вони мені дали в житті багато.

      А що взяли – те й чорту не злічить!

      За всіх жінок я піднімаю чарку,

      За тих, з ким було холодно і жарко.

      Я п’ю до дна за ту єдину мить єднання з жінкою.

      Господь мене простить.

      Зірку місяць зрубав золотою сокирою…

      Мить всього лиш летіть від колиски до вирію…

      Так і сходимось ми – на біду чи на свято,

      Ти такий, як і був. А мене не впізнати…

      День і день роздирають безсовісно ночі,

      Лиш встигаємо склепити втомлені очі.

      А роки, наче постріли, – прямо в десятку,

      Сивиною і зморшками внески-податки.

      Шаленіє