Царівна (збірник). Ольга Кобилянська
Читать онлайн книгу.
зневажливим поглядом.
– Але не тобі годиться давати науки мені, що з моєї ласки живеш, те собі запам'ятай! А щодо бабуні, то її словами не зіб'єш мене з толку. Я ліпше знала обох, як ти. Одної ти не знала зовсім, а друга розвезла тебе і впоювала вже з дитинства панські забаги. Тим-то і не могли ми ніколи погодитися. А що я, властиво, хотіла сказати, то було це, що нехай би мені офіцер станув перед очі, нехай би мені на мою дитину відважився поглянути, то ж то почув би своє! А коли тобі хочеться вийти за шабельку або за соціаліста, то – про мене! Я свої руки обмию і не буду ніякому скандалові винна! Моє сумління чисте, я досить навчала і говорила!
Я хотіла щось відповісти, але саме в цій хвилі отворила мала Катя двері і, звертаючи головку в тітчин спосіб до мене, закликала:
– Ходи, Наталко, покажи мені, як задачу робити! Не знаю, як її писати, ту дурну задачу!
– Зажди хвилину, прийду пізніше!
– Ждати? Я не хочу ждати. Я мушу тепер написати задачу, пізніше хочу бавитися та й вже. Ходи! – Вона тупнула нетерпеливо-розвезено ногою.
– Катя! Коли кого о що-небудь проситься, то чиниться це в спосіб чемний! – упімнула я.
Дівча дивилося мені хвилину серйозно в очі. Опісля глипнуло скоро на матір і, закопиливши спідню губку, сказало:
– Ти не смієш мені розказувати, розумієш?..
Мені осталися лише книжки по його від'їзді. Читаю дуже багато. Хочу станути духовно на рівнім степені з ним: хочу, щоб не хилився до мене. З ним враз хочу здійматися почерез усі перепони, усі труди, почерез увесь бруд життя, хочу летіти, дібратися до щастя, до «полудня»…
Передумую цілу його істоту, почавши від поодиноких поглядів його аж до його характеру, до його натури. Раз сказав він:
«Мені закидують, що я не постійний; це може бути, але в двох речах консеквентний, а то – в ненависті до ворогів мого народу і в ненависті до тих, котрі мене вразять свідомо. Гай, гай, який я тоді консеквентний! Ви не повірили б».
А в любові чи буде вірний? О, він буде вірний, адже він упоюється сам любов'ю! Ні, я остануся вже на ціле життя царівна його, прегарна русалка його! Я це відчуваю. Він же діб'ється до мети, любов до мене буде йому додавати сили. О так! Адже вона, та сила, що творить. Чи не так? Любов усе переможе. Я лише журюся, як він буде жити, з чого жити?.. Він ненавидить тітку, але він не знає, як я ненавиджу того, що зветься йому дядьком. Це правда, що він лихвар, поганий, скупий чоловік; про те натякнула мені панна Марія сама в одній гіркій хвилині. На жадання Орядина, щоб видав йому хоч дещо з його маленького капіталу, відповів він, що капітал той лежить «в домі», в котрім і він, Орядин, пересиджує. Нехай позичає на дім у кого хоче, він не має нічого проти того. Так, а дім записаний на Зоню, за котру одну дав би собі і голову стяти. Такий він!
Але я вірю в Орядина, в його здатність, в його волю і тому успокоююся. Молилась я рідко досі, але за нього буду молитися. На горі, в тихій глибині лісу буду молитися. «Над сиротою Бог з калитою», – так бабуня казала!
(Дев'ять місяців пізніше.)
Гу!