Енн з Острова. Люси Мод Монтгомери
Читать онлайн книгу.
до нас алеєю зо п’ять разів і зо п’ять разів розверталася та йшла назад. Давай підійдемо до неї й познайомимося. Думаю, на цвинтарі знайомитися легше, ніж у Редмонді.
Вони пішли довгою трав’янистою аркадою до незнайомки, яка сиділа на сірій плиті під велетенською вербою. Вона дійсно була дуже гарна, гарна яскравою, неправильною, чарівною красою. Її горіхово-коричневе волосся виблискувало, як шовк, а її круглі щоки сяяли, як достиглі яблука. Її очі були великі, карі й бархатисті, під незвичайної форми чорними бровами, а її вигнутий рот був червоний, як троянда. Вбрана вона була в елегантний коричневий костюм, з-під якого визирали модні туфельки; а її блідо-рожевий солом’яний капелюшок, прикрашений золотисто-коричневими маками, всім своїм виглядом виказував, що вийшов з-під рук майстра. Прісцилла нараз усвідомила, що її капелюх був зроблений сільським капелюшником, а Енн задумалася, чи її блузка, яку вона пошила сама, і яку потім підігнала пані Лінд, мала ДУЖЕ сільський вигляд поряд з елегантним вбранням незнайомки. На якусь мить обоє дівчат захотіли розвернутися.
Але вони вже обоє зупинилися й повернулися до сірої плити. Відступати було запізно, бо кароока дівчина вже явно зробила висновок, що вони йдуть до неї. Вона миттю скочила на ноги й підійшла з простягнутою рукою та веселою, приязною усмішкою, в якій не було ані сліду сором’язливості чи обтяженого сумління.
– О, хочу знати, хто ви, – нетерпляче вигукнула вона. – Я аж вмирала від цікавості. Я вас побачила в Редмонді сьогодні зранку. Жахливо було, правда? Вперше в житті я подумала, що краще було б залишитися вдома й вийти заміж.
Енн з Прісциллою нестримно засміялися з такого несподіваного висновку. Кароока дівчина теж засміялася.
– Чесно. Я б могла. Ходімо, сядемо на цей могильний камінь і познайомимося. Буде неважко. Я вже знаю, що ви обожнюєте одна одну – я це зрозуміла, як тільки вас побачила в Редмонді сьогодні зранку. Я так хотіла відразу підійти й вас обох обійняти.
– Чому ж не підійшла? – спитала Прісцилла.
– Бо ніяк не могла відважитися. Я сама ніколи не можу відважитися щось зробити – я така нерішуча. Як тільки я вирішу щось зробити, одразу серцем чую, що правильно б вчинити по-інакшому. Страшне нещастя, але така вже я вродилася, і нема сенсу мене за це картати, як роблять деякі люди. Тому я не могла до вас підійти й заговорити, хоч і хотіла.
– Ми подумали, ти надто сором’язлива, – сказала Енн.
– Ні-ні, люба. Сором’язливість не належить до численних недоліків – чи чеснот – Філіпи Гордон – скорочено Філ. Прошу, називайте мене Філ. Ну а ви хто?
– Це – Прісцилла Грант, – сказала Енн, показуючи на подругу.
– А ЦЕ – Енн Ширлі, – сказала Прісцилла, теж показуючи.
– І ми з Острова Принца Едварда, – сказали вони разом.
– Вітання з Болінґброку, Нова Шотландія, – сказала Філіпа.
– Болінґброк! – вигукнула Енн. – Я ж там народилася.
– Справді? То ти новошотландка!
– Ні, зовсім ні, – заперечила