Енн з Лопотливих Тополь. Люси Мод Монтгомери
Читать онлайн книгу.
роботи. Я завжди вважала нерозумним влаштовувати виставу в цей час.
– Ми не відкладаємо виставу, – відповіла Енн, блиснувши зеленими очима, що могли позмагатися зі Джен.
Вона не збиралася ділитися цим із Кетрін Брук, однак була більш ніж просто певна: Джен Прингл здорова-здоровісінька. Був у тій справі задіяний ще хтось із Принглів чи ні, та все підлаштували зумисно, бо виставу організувала вона, Енн Ширлі.
– Ну, хіба ви дійсно так думаєте! – зневажливо стенула плечима Кетрін. – Але що ви задумали? Дати комусь читати роль? Тоді вистава приречена… Уся вистава про Марію Стюарт.
– Софі Синклер може зіграти не гірше за Джен. Сукня їй підійде, на щастя, вона у вас, а не в Джен.
П’єсу поставили того ж вечора, і зала була переповнена. Ощасливлена Софі грала Марію Стюарт… вона настільки увійшла в роль, як і близько не вдалося б Джен… вона здавалася Марією Стюарт у своїй оксамитовій сукні, прикрашеній оборками й розцвіченій коштовностями. Саммерсайдські учні, які завжди бачили Софі в негарних простеньких платтях з темного саржу, безформному пальтечку й потертих капелюшках, дивилися на неї зі широко розплющеними від здивування очима. Одразу після вистави наполягли на тому, щоб Софі ввійшла до театрального гуртка – Енн власноруч оплатила за неї внесок, і відтоді та почала вважатися однією з учениць, з якими в саммерсайдській школі слід рахуватися. Однак ніхто навіть і не підозрював, а найменше за всіх – сама дівчинка, що того вечора вона стала на шлях, який приведе її до лаврів. За двадцять років на Софі Синклер чекала кар’єра однієї з провідних американських актрис. Проте, напевне, жодні оплески ніколи не лунали для неї так солодко, як той шквал аплодисментів, під який впала завіса в залі саммерсайдського муніципалітету.
Повернувшись з вистави, пані Прингл мала таке розказати своїй доньці, Джен, що та аж позеленіла б із заздрощів, якщо раніше не встигла. Хоч раз, як із серцем зауважила Ребекка Дью, Джен заслужено дістала на горіхи. А остаточним результатом стала вихватка в шкільному творі.
Енн спустилася до старого кладовища стежкою, глибоко вибитою у високих кам’яних насипах, порослих мохом і облямованих плюмажами примерзлої папороті. Уздовж стежини через певні проміжки росли стрункі гостроверхі осокори, з яких листопадовий вітер ще не встиг здерти останнє листя, вирізняючись темними стовбурами на аметистовому тлі пагорбів у далині; проте старе кладовище, де половина гробівців п’яно похилилася вбік, оточував по периметру ряд високих понурих смерек. Енн не сподівалася узагалі когось тут застати, а тому трохи збентежилася, коли одразу за цвинтарною брамою натрапила на панну Валентайн Картлоу, з довгим делікатним носом, тонкими делікатними вустами, делікатними опущеними плечима й загалом непереборними манерами вихованої панночки. Звісно, Енн була знайома з панною Валентайн, хто ж у Саммерсайді не знав цієї особи? Вона була «тою» місцевою кравчинею, і якщо чогось та й не знала про жителів, живих чи спочилих у Бозі, значить воно не вартувало уваги.