Рілла з Інглсайду. Люси Мод Монтгомери
Читать онлайн книгу.
па! Ну чому, Бога ради, ці хлопці намагаються танцювати й не знають азів танцю? І в кого взагалі ноги такі великі, як човни? От він ще й врізався з нею в когось! Ніколи більше вона з ним не танцюватиме!
Вона танцювала з іншими, хоча увесь запал десь зник, і вона відчула, як боляче натерли ноги її туфельки. Кеннет, схоже, пішов… принаймні його ніде не було видно. Її першу вечірку зіпсовано, хоча певний час вона здавалася прекрасною. Голова боліла…ноги горіли. Але найгірше було попереду. Вона спускалася вниз зі своїми друзями, що жили по той бік гавані, до скелястого пляжу, де вони всі ще затрималися на кілька танців. Було прохолодно й приємно, усі втомилися. Рілла сиділа тихо, не беручи участі у жвавій розмові. Вона була рада, коли хтось гукнув, що човни відправляються на інший бік гавані. З маяка долинали звуки сміху. Кілька пар ще кружляли в павільйоні, проте натовп розвіявся. Рілла оглянулася, шукаючи групу Глена. І не побачила нікого. Вона побігла до маяка. Там теж нікого з Глена не було. Налякана, вона кинулася до сходів на скелях, до підніжжя яких поспішали гості з того берега гавані. Вона могла розгледіти човни внизу… де Джем?… де Джо?
– Ну, Рілло Блайт, я думала, ти уже давно поїхала додому, – мовила Мері Венс, шаллю вказуючи на човен, який відпливав протокою.
Ним керував Міллер Дуґлас.
– Де інші? – видихнула Рілла.
– Ну, вони пішли… Джем пішов годину тому… в Уни розболілася голова. Інші попрямували з Джо приблизно п’ятнадцять хвилин тому. Бачиш… ось вони пропливають через Бірч Поінт. Я не пішла, бо піднялися хвилі, а в мене морська хвороба. Я можу звідси й пішки додому дійти. Це ж півтори милі. Я думала, ти вже пішла. Де ти була?
– Внизу на скелях з Джемом і Моллі Кроуфордом. Ох, чому вони мене не шукали?
– Вони шукали… але не змогли знайти. І вирішили, що ти попливла на іншому човні. Не переживай. Ти можеш залишитися на ніч у мене, ми подзвонимо в Інглсайд і повідомимо, де ти.
Рілла розуміла, що іншого варіанту немає. Її губи тремтіли, а на очах виступили сльози. Вона люто моргнула… вона не дозволить Мері Венс бачити, як вона плаче. Але коли про тебе отак забули! Розуміти, що ніхто й не думав подивитися, де вона… навіть Волтер. А тоді вона раптом наполохано пригадала.
– Мої черевики! – вигукнула вона, – я залишила їх у човні.
– Ну, я ніколи так не роблю, – мовила Мері. – Ти найбільш нерозважливе дитя, яке я коли-небудь бачила. Доведеться тобі просити Гейзела Левісона позичити пару черевик.
– Не буду, – крикнула Рілла, яка не любила Гейзела. – Спочатку пройдуся босоніж.
Мері здвигнула плечима.
– Як хочеш. Гордість призводить до страждань. Я навчу тебе бути більш обережною. Ну, тоді ходімо.
Відтак вони пішли пішки. Проте «йти» через вкриту хащами та галькою дорогою в тонких сріблястих туфельках на високих французьких підборах – то було невеселе видовище. Рілла сяк-так кульгала й хиталася всю дорогу, поки вони не вийшли на стежку гавані. Але іти в тих злощасних туфлях далі вона вже не могла. Вона зняла туфельки,