Рілла з Інглсайду. Люси Мод Монтгомери
Читать онлайн книгу.
сходинці. Звичайно, усі говорили про війну, крім доктора Джекіла, який ніби оберігав якусь таємницю й дивився настільки презирливо, наскільки тільки може кіт. Коли в ті дні збиралося двоє людей, вони говорили про війну. Старий Гайланд Санді з Гарбоу Гед говорив про війну, коли залишався на самоті, і обсипав прокльонами Цісаря на всіх десятинах власної ферми. Волтер прослизнув повз них, не бажаючи дивитися на них чи бути поміченим, проте Рілла сіла на сходинки, де відчувався різкий запах м’яти. Вечір був тихий і тьмяний, золоті сутінки освітлювали долину. Вона вперше за весь тиждень почувалася такою щасливою. Страх, що Волтер піде, більше її не переслідував.
– Я б і сам пішов, був би молодший на двадцять років, – скрикнув Норман Дуґлас. Норман завжди кричав, коли був схвильований. – Я б тут показав Цісареві виверт чи два! Хіба я не казав, що там пекло? Звичайно, ж пекло… десятки пекл… сотні пекл… там, де Цісар і його поріддя!
– Я знала, що буде війна, – тріумфально промовила пані Норман. – Я бачила, як вона наближається. Я могла б сказати всім цим дурним англійцям, що на них чекає. Я скільки років тому казала тобі, Джон Мередіт, ще коли Цісар закріпився при владі, а ти не вірив. Казав, що Цісар ніколи не втягне світ у війну. То як, ти правий, Джоне? Ти… чи я? Ану кажи.
– Ти, визнаю, – мовив пан Мередіт.
– Надто пізно визнавати, – відповіла пані Норман, хитаючи головою, ніби якби він визнав її правоту раніше, війни не було б.
– Дякувати Богу, військово-морські сили Британії напоготові, – зауважив лікар.
– Хвала небесам, – кивнула пані Норман. – Серед тих сліпих кошенят таки знайшлася одна далекоглядна людина.
– Можливо, Британії вдасться не втрапити в халепу з цим всім, – жалібно промовила кузина Софія. – Не знаю. Але мені лячно.
– Можна подумати, що Британія вже по вуха в проблемах, Софіє Кроуфорд, – мовила Сьюзан. – Але твій хід думок завжди був і буде мені незрозумілий. На мою думку, Британський військово-морський флот розгромить Німеччину й оком не зморгне, а ми всі тут побиваємося не знати чого.
Сьюзан говорила так, наче хотіла більше переконати саму себе, аніж інших. Вона дозволяла маленькому запасу домашньої філософії вести її по життю, але не знайшлося серед тих запасів нічого, аби захистити Сьюзан від громів цього тижня. Що чесній, працьовитій старій діві-пресвітеріанці з Глен Сент Мері до війни за тисячі миль звідси? Сьюзан вважала, що не гоже їй перейматися війною.
– Армія Британії підкорить Німеччину, – закричав Норман. – Хай тільки дійде до кордонів, Цісар ще дізнається, що справжня війна – це не красуватися настовбурченими вусами на парадах у Берліні.
– У Британії немає армії, – співчутливо промовила пані Норман. – Не витріщайся на мене так люто, Норман. Такі витріщання зі стебел тимофіївки солдатів не зроблять. Сотні тисяч чоловіків – та це крапля в морі мільйонів Німеччини.
– А я вважаю, що ту краплю буде важко проковтнути, – хоробро наполягав Норман. – Німеччина вдавиться. І не кажіть мені, що один британець – не