Рай. Центр. Люко Дашвар
Читать онлайн книгу.
де був? – не втримався Сердюк.
Головний комсомолець від прикрощів червоними плямами пішов.
– За горілкою відіслали, козли. – Сердюка за руку ухопив. – Маєш свідчити, як другий секретар обкому партії Федір Федорович Перепечай Соньку зґвалтував.
– Там ще й другий був.
– Хоч десятий! Нас цікавить Перепечай! Промовчиш – назавтра і двірником не влаштуєшся. Перепечая однаково приберуть, а тобі цього не простять. Свідчитимеш проти Перепечая – другим секретарем обкому комсомолу станеш.
– Завтра? – з переляку бовкнув Сердюк.
Головний комсомолець зиркнув уїдливо.
– А ти чого сюди прийшов?
– Перепечай викликав, – збрехав Вовка.
…Федір Федорович Перепечай міряв кабінет важкими кроками, говорив, як гвіздки у мозок забивав.
– Що, покидьку? Торгуватися прийшов?
Вовка напружився і раптом сказав те, чого і сам від себе не очікував:
– Вчора вночі я умовив нашу секретарку не звертатися до міліції. Я думаю… вона мовчатиме приблизно місяць. За місяць вона може писати хоч десять заяв… Час сплине, і в органах над її вигадками можуть хіба що посміятися.
Перепечай примружив око, уважно глянув на Сердюка.
– Ну і чому вона мовчатиме місяць? Хвора чи дурна?
– Я переконав її, що у міліції вже розглядають заяву про зґвалтування.
– І хто її написав?
– Я… мав написати, – видихнув Сердюк, додав урочисто: – На моє глибоке переконання, будь-які дискусійні моменти і неузгодження, які виникають у роботі партійних чи комсомольських органів, не можуть бути винесеними за стіни партійного чи комсомольського органу. Це… Це зрада… інтересів партії.
За десять днів Соня добровільно пішла з життя, не зумівши знайти собі навіть легкої смерті: напилася якоїсь невідомої гидоти, і понад тиждень тільки морфій рятував дівча від неймовірних мук. Після похорону Сонина мати прийшла під хрущовку Вовиних батьків і кричала, що їхній син згубив її доньку. «Про що мова?» – не розуміли сусіди, бо у вину Вовки Сердюка не повірили – дуже вже порядна сім’я, а самих Сердюків вдома не було – саме святкували входини в новій однокімнатній квартирі сина.
Вже потім, коли напруга навколо інциденту в кабінеті головного комсомольця області остаточно розвіялася і навіть найзатятіші пліткарі переключилися на несподівану новину про відставку головного комуніста області і призначення в його крісло Федора Перепечая, Вовка Сердюк подивувався власній звірячій інтуїції, яка змусила його у найгостріший момент життя зробити відчайдушний крок назустріч, здавалося б, уже перекресленому навіть власним оточенням Федору Перепечаю і вирулити з карколомного віражу.
Про Соню не згадував. Сама нагадувала. Приходила уві снах, привиджувалася білим днем, і вже через багато років, коли в історичну минувшину загув Радянський Союз, коли Вовка Сердюк для всіх став Володимиром Гнатовичем, він увірився: у кожного, хто присмоктався до влади,