Намір. Любко Дереш
Читать онлайн книгу.
пробач, будь ласка.
На вигляд заляпаної еякулятом (як виявилось на світлі) Мар’янчиної блюзки слів нікому не потребувалося. Не наважившись при Олі, й без того шокованій, поцілувати на прощання дев’ятикласницю, я поплентався додому.
Найприкріша частина того вечора трапилась уже біля моєї вулиці. Оля, яка йшла за мною в темряві, покликала мене. У мені все похололо, але я підійшов. Ми трохи порозмовляли – точніше, Оля говорила, я слухав, – це тривало недовго. Якби довго – означало б, що несерйозно. Сердиться, але вибачить. А тут уже все. Без варіантів.
Дізнався про себе трохи нового та неприємного (погляд з боку, так би мовити). Заодно довідався, чому Оля, замість готуватися до іспиту, прийшла того вечора на дискотеку. Хотіла помиритися зі мною і почати все з початку – тільки повільніше…
Всюди діялось одне й те саме. Люди наче показилися. Скрізь, де я з’являвся, вибухали сварки, скандали. У кожного до мене знаходилася маса претензій. Усе скрізь повторювалося. Скрізь проступав той самий присмак. Присмак дубової гіркоти.
10
У ті дні я багато тинявся лісом. Тупо лазив урвищами вгору-вниз, доки ноги під кінець дня не підкошувались від перенапруження. Так я відволікся від нав’язливих думок про те, що не маю в місті жодної близької душі, до кого прихилитися, кому би поплакатись. Де мої друзі? Нема в мене друзів. Де мої подружки? Нема подружок.
Чи то волею незримої Сили, а чи з моєї власної глупоти, сталося те, що сталося – на всі Мідні Буки не залишилося нікого, хто хотів би мати справу з таким собакою, як я.
11
Ще раз, для обдарованих:
Де мої друзі?! – Нема більше друзів!
Де мої подружки?! – Нема більше подружок!
Розділ III
Як ся гартувала сталь
1
Багато часу в те рясне на грози літо я присвятив забавам із пам’яттю. Нарешті в мене з’явився вільний час для досліджень. Хоч як подумати – а чим я так був зайнятий до цього? Чому залишилося враження, нібито раніше просто ніколи було зі своєю пам’яттю бабратись? Де я згубив стільки часу?
Без веселої компанії дні здавалися довгими – майже нескінченними.
Добре, що я не сварився з лісом. Куди б тоді я подався? Хіба пішов би вішатися.
Пам’ять – непогана розвага, особливо якщо ти сам. Як не було що робити біля хати, я йшов у свіжість гір. Знаходив привітну місцину і проводив там усілякі науково-популярні досліди з пам’яттю.
2
Мене приколювало згадувати. Як я вже казав, сам процес пригадування для мене достатньо тілесний. Коли в темряві пам’яті спалахує спогад, мене пробирає специфічний дріж. Що складніше завдання ставиш, то більша певність, що дріж пройматиме глибше. Відразу напрошується асоціація з чимось еротичним. Я би застеріг: не так еротичним, як оргазмічним.
Чув, у 60-х роках декотрі безумці виготовляли так звані оргонні камери. Це кімнатки, обшиті фольгою, які повинні були концентрувати світовий оргонний потік