Намір. Любко Дереш
Читать онлайн книгу.
не такою вже й безпорадною. Вона відкрила курси з підготовки до вступу в розрекламований коледж за містом – наступного року там передбачався перший набір. Кажуть, у Львові коледж уже користувався успіхом. Не знаю, звідки взялися гроші, але з інтернату, що стояв безпритульним на околицях міста, буквально за рік ударними темпами зробили чічу-лялю.
Від нічого робити – повістка щось барилася – я пішов на будівництво коледжу, спитав, чи не потрібна допомога. Мене взяли штукатурником. І башляли тут пристойно, погодинно. Зі мною в одній бригаді працював Слон. А бригадиром призначили Вітьку, уявляєте?
До сестри завчащали інтеліґентні підлітки зі Стрия, яких вона підтягувала з англійської. Відколи поїхала мама, Неля змінилася до невпізнання. Вдавала тепер із себе велику інтелектуалку, ходила по хаті, накинувши на плечі мамину хустину. Навіть голос, тон помінявся, став як у вчительки. На кухонному столі перед приходом учнів вона викладала збірки поезій, авторами догори – Зеров, Стус, Олена Теліга. Я здогадувався, на що вона мітить – хоче влаштуватись у коледж. Вона баба з характером, куди хочеш пролізе, а якщо треба, то й кого хоч пропхає.
Підлітки, що навідувалися до нашої хати, всі як один мріяли вчитися в новомодній бурсі й усі жадали нових зустрічей зі своєю репетиторкою. У їхній присутності навіть мені до сестри слід було звертатися англійською. Good morning, Petro. – Good morning, Nelya.
Підлітки з великою охотою приймали Нелині пригощання, просили another cup of tea, а потім закривалися разом із учителькою в Нелиній кімнаті. Спершу заняття відбувалися на кухні. Потім, напевне, Неля дійшла до таємних параграфів, які мені чути не можна було, і стала запрошувати юнаків до себе в «ґабінет».
Цілими днями звідти лунало: «Май нейм із Павло. Ай ем фоуртін їарс олд. Ай ем е скулбой».
– Уотс йуор фейворіт уезер, Павло? – питала Неля і хихотіла.
– Е-е-е… Зе уезер із файн… ой, забувся… Май фейворіт… ги… Ой! Шо ви робите… Ай!.. – і по паузі, геть розпачливе: – Ой-йо-йой!
На що Неля муркотіла:
– Вуд йу лайк ту лик сам айс-крім ту, Павло? М-м-м-м… делишис…
13
Мама не приїжджала, не дзвонила, не давалася чути. На Різдво теж залишилася біля баби.
Зате приїжджав кілька разів Василько, питав, чи не треба грошей. Але ми, як не дивно, зовсім незле влаштувалися з Нелею, навіть краще, ніж було з батьками. Василь показав мені кілька прийомів з кунґ-фу, навчив правильно завдавати удару. Він сказав: якщо я доведу ці прості удари до автоматизму, вони стануть такою ж природною річчю, як біг. Тоді я в армії буду найкрутішим пацаном і мене ніхто не буде чіпати.
У десанті Василь опанував багато корисних речей на кшталт, як вижити у пустелі, якщо в тебе тільки пара шкарпеток (з одної можна зробити пастку для піщаних гризунів, з другої – збиралку для води).
Ще показав мені кілька нових акордів і навчив пісеньки про есть в Латвии маленький дом, он стоит на утёсе крутом… Ну і ще там – про два фінські ножі, про нещасливу любов, як брат укошкав брата. Але найбільше мені сподобався приспів:
Дорога