Пісні про любов і вічність (збірник). Любко Дереш
Читать онлайн книгу.
до юродивого Інокентія. Та я й пішов. Приходжу на їхній двір, бачу, дівка порається біля хати. Я їй кажу, що від отця Романа я, до брата Інокентія прийшов, а вона давай гукати: «Де ж мій чоловік? Чи живий ще, чи вже геть задубів?» Тут із дерева щось закрехтіло. Я дивлюся – аж із дупла вилазить щось таке руде все, бородате, в сорочці до колін. «Лягай, – каже мені бурмило, – будемо тобі масаж робити». Я ліг, а він давай мене чавити голими руками, а жінка його тільки відро води мені на голову виллє, як нове вже набирає. Розмісив мене, потім узяв на руки (дужий, як ведмідь, їй-Богу!) і поніс за хату, де коров’ячий гній лежав, та й поклав мене просто у гній, присипав і наказав лежати.
– Отакої, – сказала мама.
– Ви вже передумали до брата Інокентія йти, прошу пані? Я вас розумію. Я вже теж був не радий, що собі такого надумав. Відлежався трохи в гноєві, чую – ніби легше стає потихеньку. А як зовсім стало добре, то я вже до панотця навіть не заходив, а лиш нарвав собі блекоти в мішок, сів на 113-ту маршрутку і поїхав до Львова. Ну, думаю, все – тепер Мальвіна буде моя. Приїхав, дзвоню їй, кажу: «Приходь, є розмова». А сам наївся блекоти і міркую: «Зараз вона прийде, я їй голову на місце поставлю». Добре, що вона таки занадилась, а то би дуба врізав тільки так. Так мене забрало, що годі було повернутися. Півночі просиділа наді мною та Мальвіна, а на ранок я як відповз від унітаза, то їй кажу: «Чого тобі вертатися до твого художника? Живи зі мною». Вона й залишилася. Художник той, кажуть, спився вщент після того. Стали ми жити удвох. Я їй кажу: «Ну, люба моя, тепер буду цілителем». Роздрукували ми афішки, розклеїли по місту, винайняли приміщення і стали чекати, хто прийде. Приходять у неділю пенсіонери всілякі. Я давай їм про систему свою розказувати. Кажу, треба викопати яму з коров’ячим гноєм, наїстися блекоти і лягти в гній з головою, і все як рукою зніме. В місті сильно популярним я не був, бо ніде яму викопати, а по селах їздили з дружиною, пропагували метод гнойової ями для жінок і блекоту для чоловіків. Урину пити рекомендували, голодувати вчили, зцілювали від парші та від лобкової воші. Через пару місяців прийшли до мене з міліції, стали випитувати, що за один, тут я їм про все і розказав. Коли дізналися, що я на гнойових ямах нічого не заробив, відпустили. Мальвіна вже на той час Мальвіною бути перестала, а була просто Таською. Побачила, що зі мною горшка не зліпиш, та й пішла від мене. Почав я їздити по селах, де жінка яка самотня, то я їй допомагав біля хати, город скопати чи стайню де підправити, а потім залишався на день-два. Так і жив альфонсом. Спиватися почав потроху, квартиру у Львові продав. Так мені, знаєте, стало тяжко на душі, що захотілося в тій гнойовій ямі самому втопитися. Приходжу я до брата Інокентія, стукаю у фіртку, а мені ніхто не відчиняє. Гупаю, гупаю, аж тут нарешті виходить брат Інокентій, в грудину як в’їде мені п’ястуком, аж я осів. Плюнув мені в обличчя і зачинив браму назад. Я і плакав, і кривлявся, і думав уже собі в дупло залізти, як брат Інокентій, аж врешті вирішив на дереві ся повішати. Щоб, думаю, всім було видно, як я ся