Ключник світів. Наталия Уиллрайт
Читать онлайн книгу.
блакитних ниток, і колір лаку на другій руці, і колір шкіри – все збігається зовні, а ось анатомічно вони не підходять одна одному. Звичайно, лак і сукня можуть бути результатом дій маніяка. Він може самостійно надавати однакові образи своїм жертвам. Поленко зіщулився. Маніяки це дуже погано. Він вирішив не думати про найгірші припущення, а повернутися до пошуку стикувань. З глибоких роздумів його витягнула дитина. Маленький хлопчик, який ішов за руку з бабусею, підвертав одну ніжку. А вона при кожному кроці казала: «Денис, іди рівненько, ставай ступнею прямо, тобі треба розробляти ніжку».
Еврика! Ось вона відповідь! Поленко навіть підскочив на місці. «А що, якщо рука все-таки від трупа дівчини? Розтин показав, що вбита страждала рідкісною формою захворювання кісток. Це вроджений недолік, який вона могла адаптувати для своєї зручності ще з дитинства. І вже в зрілому віці відчувала себе комфортно, навіть не відвідуючи лікарів».
Судмедексперт поїхав в морг. Він на ходу зателефонував Св’ятопятову, щоб поділитися своєю здогадкою. Полковник не зовсім зрозумів, чого від нього хотів захеканий друг, але все ж дав розпорядження подати заявку на перевірку збігу ДНК. Йому довго довелося доводити необхідність дорогої процедури, але він з тріумфом повісив трубку телефону і відразу ж повідомив про свою перемогу Дмитру Родимовичу.
Судмедексперт, тим часом, наново переглянув всі записи і перевірив деформацію кісток. Його теорія майже підтвердилася. Залишалося тільки дочекатися результатів ДНК.
Насичений день закінчувався. Св’ятопятов вирішив, що о п'ятій годині вечора вже нічого не трапиться, тому став збиратися додому. Несподівано через вікно він побачив як до дерева притулилася фігура, одягнена в довгий чорний плащ. Бліде обличчя то визирало з-за товстого стовбура, то ховалося назад. Полковник сів і обережно вийняв мобільний телефон для спроби зробити знімок. Поки він розбирався в налаштуваннях, фігура зникла. Полковник ще раз подивився за вікно. Загадкового хлопця видно не було. Св’ятопятов вилаявся.
Полковник зібрав речі і вийшов на подвір’я. Весна буянила усіма барвами життя. Всього три дні тепла, а нирки вже ось-ось випустять соковите листя. На газонах вилізли перші пуп’янки кульбабок, а берізка прикрасилась сережками. Св’ятопятов ще раз подивився убік дерева, де йому привиділося бліде обличчя. Дивного відвідувача видно не було. Тільки матусі з колясками і галаслива дітвора заполонили всю паркову зону. Полковник ще кілька хвилин спостерігав, потім повернувся до відділення, поправив камеру над черговим і, з почуттям виконаного обов'язку, поїхав додому.
На наступний день, коли Св’ятопятов приїхав до відділення, у нього в кабінеті вже чекав щасливий Дмитро Родимович. Поленко схопився зі стільця. Він міцно обійняв за плечі Св’ятопятова, та так, що той гикнув. На відміну від свого друга полковник погано спав, тому всі ранкові ніжності дратували його.
– Ось! – урочисто помахав стопкою паперів перед носом Св’ятопятова судмедексперт.
– Ти, як ніби Нобелівську премію отримав, так радієш. Я