Могутніше за меч. Джеффри Арчер
Читать онлайн книгу.
його разом, – додав він, перш ніж дівчина встигла відповісти.
– Ти впевнений, що справді цього хочеш? – тихо запитала Саманта.
– Я не міг би бути ще впевненішим, – Себ підхопив дівчину на руки. – І якщо ти буватимеш в околицях Стренду, поки я працюватиму в Сіті, можливо, нам варто пошукати помешкання десь поруч, приміром, в Іслінґтоні?
– Ти впевнений? – повторила Саманта.
– Я лише впевнений, що «Бристоль роверс» ніколи не виграють кубок.
– А хто такі «Бристоль роверс»?
– Ми не настільки добре знайомі, щоб я обтяжував тебе своїми клопотами, – сказав Себ, виходячи з парку. – Можливо, за якийсь час, через багато років, я розповім тоді про одинадцятьох безнадійних чоловіків, котрі регулярно псують мені настрій кожної суботи пополудні, – додав він, коли вони опинилися на П’ятій авеню.
Коли Гаррі зайшов до будівлі «Вікінґ-прес», на ресепшені його вже чекала молода жінка, яку він упізнав.
– Доброго ранку, пане Кліфтон, – привіталася секретарка Гарольда Гінзбурґа, ступивши вперед.
Гаррі не міг не запитувати себе, скільки авторів отримували подібну зустріч.
– Пан Гінзбурґ із нетерпінням чекає на вас.
– Дякую, Крісті, – сказав Гаррі.
Вона відпровадила його до кабінету директора видавництва, обробленого дубовими панелями й прикрашеного фотографіями минулих і теперішніх авторів: Гемінґвея, Шоу, Фіцджеральда та Фолкнера. Цікаво, чи потрібно померти для того, щоб і ваша фотографія з’явилася в колекції Гінзбурґа.
Незважаючи на свої майже сімдесят років, Гінзбурґ вискочив з-за столу, коли до кабінету увійшов Гаррі. Останній мав причину посміхнутися. Одягнений у костюм-трійку, з кишеньковим годинником на золотому ланцюжку в жилетці, Гінзбурґ виглядав ще більшим англійцем, ніж самі англійці.
– Отже, як поживає мій улюблений автор? – Гаррі засміявся, коли вони тиснули один одному руки.
– Скільки разів на тиждень ви вітаєте авторів цими словами? – поцікавився він, опускаючись у шкіряний фотель із високою спинкою.
– На тиждень? – задумався Гінзбурґ. – Принаймні тричі на день, іноді більше – особливо коли не пам’ятаю їхніх імен.
Гаррі реготнув.
– Однак можу запевнити, що у вашому випадку це правда, адже, прочитавши «Вільяма Ворвіка та розмороженого вікарія», я прикинув, що перший наклад складе вісімдесят тисяч примірників.
Гаррі розкрив рота, але нічого не сказав. Його останній роман про Вільяма Ворвіка розійшовся накладом у сімдесят дві тисячі примірників, тому він добре знав про зобов’язання, які йому дали.
– Будемо сподіватися, що повернень буде не надто багато.
– Попередні замовлення швидше свідчать про те, що вісімдесяти тисяч буде недостатньо. Але даруйте, – сказав Гінзбурґ, – спершу розкажіть мені, як там Емма? Перший рейс був успішним? Я не зміг знайти згадки про нього, незважаючи на те, що сьогодні вранці перечитав усю «Нью-Йорк таймс».
– Емма почувається чудово й передає вам свої вітання. Мене б не здивувало, якби вона