Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану. Олексій Кононенко
Читать онлайн книгу.своєму розташуванню вони стали вартовими південних кордонів усього азійського узвишшя, чи Туркестану, як вони самі його називають. Після кипчаків туркмени, безумовно, найбільш войовничий і дикий народ у Середній Азії; за ними, в містах Хіви, Бухари і Коканду, – осереддя боягузтва і розпещеності, і якби туркмени вже кілька століть тому не створили залізний бар'єр, то справи в цих краях, мабуть, не були б такими, якими вони були після Кутейби і Абу Мусліма. (Кутейба завоював Туркестан при Халіфі Омарі; Абу Муслім, який спочатку був намісником у Мерві, довго боровся за незалежність разом з туркменами і хоразміицями проти свого правителя, багдадського володаря.) Вірогідно, цивілізація воліє рухатися з півдня на північ, та як може проникнути хоч зародок її в Середню Азію, поки туркмени загрожують тисячами небезпек кожному мандрівникові і кожному каравану?
Закаспійська область. Туркмени-теке з Мервської оази
1. Наведене Вамбері тлумачення слова «туркмен» є лиш одним з існуючих пояснень походження цього етнічного терміну, що базуються на народних етимологіях.
2. У сучасній туркменській мові «тіре» може означати і «рід», і «плем'я», «таіфе» (по-туркменськи «тайпа») вживається для позначення племені, слово «халк» багатозначно – «народ», «натовп», «люди», «населення», «жителі» (Туркменско-русский словарь. М., 1968, с. 613, 684).
3. Бульдумфас – ймовірно, спотворена назва хівинської фортеці Булдумсаз.
4. Тут і далі назва таіфе і дрібних підрозділів туркменських племен, віднесених Вамбері до категорії тіре, передаються в основному у традиційному написанні, прийнятому в слов'янській історичній та етнографічній літературі, але в дужках приводиться написання, вживане самим Вамбері.
5. По-туркменськи (та в історико-етнографічній літературі) ця назва пишеться і вимовляється «ших». Вамбері веде мову тут про одну з груп шихів, представники яких були майже серед усіх туркменських племен. Шихи вважалися одним з так званих олядських (святих) племен поруч з племенами ата, сеїд (сейід) і ходжа, що вели своє походження від пророка Мухаммеда {Атаев К. К этнографии туркмен-шихов. Труды института истории, археологии и этнографии АН Туркменской ССР. Т. VII. Аш., 1963; Демидов С. И. Туркменские овляды. Аш., 1976).
6. Вважають, що ерсари переселилися в основному з Мангишлака на середню течію Амудар'ї в кінці XVII – першій половині XVIII ст. Найбільшими підрозділами племені ерсарів були кара (гара), бекаул, улуг-тепе і гюнеш, що ділилися на менші родові підрозділи (Винников Я. Р. К этнической истории туркменского населения Чарджоуской области. – Проблемы этногенеза туркменского народа. Аш., 1977, с. 109–111).
7. В історико-етнографічній літературі назва цього племені зазвичай передається як «аліли», що базується на туркменській вимові. На території колишнього СРСР нащадки алілів нині живуть найбільш компактно в Каахкінському районі Туркменістану (Атаев К. Хозяйство и материальная культура