Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану. Олексій Кононенко
Читать онлайн книгу.
індоіранці населяли південно-руські степи в II – І половині І тис. до н. е.). В ході багатовікових міграцій давньоіранські племена скотарів і землеробів заселили у І тис. до н. є. Середню Азію (Хорезм, Бактрію, Согд), Іран (Мідію), Афганістан. З осідлістю іранців-кочівників у цих областях розвиток іранської міфології пішов уособленим шляхом. До VII–VI ст. до н. є. сформувалися самостійні її цикли: давньомідійська, давньоперсидська, скіфо-сарматська, согдійська та інші міфології.
Іранська міфологія вплинула на міфологічні уявлення давніх угро-фінів, кельтів, слов'ян, народів Кавказу, Передньої і Центральної Азії. З насадженням серед іранських народів ісламу після арабського завоювання (VII ст.) багато образів іранської міфології увійшли в класичну поезію на фарсі чи збереглися у фольклорі.
«Тваринні мотиви» туркменських дагданів, а також килимових орнаментів із зображенням жаб, ящірок, черепах, жуків знаходять аналогії з популярними у Давньому Єгипті міфологічними мотивами. Все це зайвий раз говорить на користь того, що туркменську культуру не можна розглядати ізольовано, тільки в межах Центральної Азії. Наприклад, на території Туркменістану епохи енеоліту і бронзи склався цілий пантеон жіночих і чоловічих божеств, який свідчить про складні релігійні уявлення і разом з тим дає підстави включити Туркменістан до системи загальної культури Давнього Сходу. Тут і образотворчі, і образні паралелі з мистецтвом давніх шумерів, Індією, Вавилоном тощо.
«За давніх часів існував інтенсивний культурний обмін між Центральною Азією, Китаєм, Індією на Сході і Передньою Азією та Єгиптом на Заході, дякуючи чому окремі елементи цих культур могли зберігатися у фольклорі середньоазійських народів».
Туркменська міфологія охоплює перш за все сферу нижчої міфології (хоч багато демонологічних персонажів беруть початок від іранських чи арабських джерел). З деякою долею умовності демони розділилися на добрих (малаіка, пері) і злих (аждарха, деви, албасси, аджіна, шайтани, гул). Пережитки дуалізму збереглися в поділі днів, чисел, квітів тощо на щасливі і нещасливі. У фольклорі переважаюча роль належить епосу з героїчною особистістю в центрі (Кер-огли). Сама присутність людини сковує злих демонів, які намагаються нашкодити людині у перші сорок днів його життя. Дотик до людської голови, особливо немовляти, – джерело сили і благополуччя. З цими ж уявленнями пов'язане вшанування праці (особливо землеробської) й її продуктів (хліба, муки, молока та ін.), що знайшло відображення у чисельних обрядах. Збереглися пережитки культу тварин: собаки, кози, барана, бика, коня. З іранської традиції виходять образи чудесних птахів (Симурга). Відомі пережитки міфів про злих тварин. Простежуються пережитки анімістичного олюднення природи: вшанування сонця, місяця, води, гір, дерев (які вважалися джерелом сили, що дарує родючість), квітів (як джерела благодаті), вогню (що був одним з основних елементів усіляких обрядів, спрямованих на боротьбу з нечистою силою).
Серед