Солодка печаль. Дэвид Николс
Читать онлайн книгу.
біса, – буркнув Гарпер, – ви донесли свою позицію.
Але вони ще не закінчили, адже тепер Айвор схрестив руки й став у позу, а Аліна тим часом натиснула «пуск» на програвачі. Вони присіли, склавши руки на колінах, зблизивши обличчя. Пауза, незручно довга – і далі залунав тонкий ритм хіп-хопу. Як ми й боялися, це була ще одна спроба переконати нас, що Шекспір був найпершим репером.
– Ти мертвіший за мертвого!
– До судного дня!
– Ти не лишив мені ні кола, ні двора!
– Це була страва, гідна богів!
– Нам навіть не подобається реп, – зітхнув Ллойд. – Чому вони вирішили, що ми любимо реп?
– Ти граєш легковажно!
– Це вже було, – сказав Гарпер.
– Ти набиваєш мені оскому!
– Ні, це від вас у мене оскома, – кинув Ллойд.
– Ти бачив кращі дні!
– Я вб’ю тебе своєю добротою!
– Убийте мене чимось, – заблагав Фокс. – Будь ласка!
– Ти диявол у плоті!
– Ха! Ревність – зеленоокий монстр!
– Це реально найгірші люди у світі…
І раптом містер Паско підхопився на ноги.
– Гарпере! Фоксе! Ллойде! Що ви в біса робите?
– Цитуємо Шекспіра, сер, – відповів Фокс.
– Ми послідовні в нашому безумстві, сер, – додав Ллойд.
– За двері. Негайно!
– Це передречено, – прошепотів Гарпер.
– Ми стали посміховиськом, – сказав Ллойд.
– Одним махом, – додав Фокс, коли вони втрьох протиснулися повз мене, шаркаючи стільцями. Щойно двостулкові двері зачинилися, Аліна натиснула «стоп» і Айвор знову виступив уперед.
– Отже. Річ у тім, що…
– Є одна п’єса…
– Вона про банди, про насильство, про приналежність, упередженість, любов і… – Айвор зупинився, перш ніж виголосити ключову фразу: – про секс!
Він вичекав, схиливши голову, доки залом розходився шепіт.
– Це п’єса Вільяма Шекспіра. І вона називається…
– «Ромео. І. Джульєтта». Якщо ви гадаєте, що знаєте про неї все, повірте мені, це не так. ТКПС ставитиме її тут, цього літа, на захопливому новому майданчику.
– І ви… – Айвор простягнув руки, двома пальцями кожної вказуючи вбік, у гангстерському стилі, – будете зірками! П’ять тижнів репетицій, чотири вистави. Ми навчимося танцювати, навчимося битися…
– Навчимося бути, – сказала Аліна, обводячи ряди своїми темними очима, і вперше ми сиділи цілковито мовчки та спокійно. – Бути на сцені й поза нею. Усі ми трохи навчимося того, як рухатися крізь цей світ, водночас сучасний і живий.
– Пам’ятайте, – сказав Айвор. – «П’ять сажнів» – це не ми, це ви.
Він стиснув долоні, сплівши разом пальці, і затрусив руками, мов шкільним дзвоником.
– Ви потрібні нам. Ми просто не впораємося із цим без вас.
– Будь ласка, – сказала Аліна. – Приходьте. Приєднуйтеся до нас.
– Я прийшов не для того, щоб узяти участь, – сказав я. Може, навіть викрикнув.
– Гаразд, – мовив Айвор. – Але ти не знаєш, що…
– Що б це не було, я в цьому участі не беру,