Клуб «Мефісто». Тесс Герритсен
Читать онлайн книгу.
слово стосується не вбивці. Можливо, йдеться про жертву. – Вона подивилася на Джейн. – На мені гріх.
– Покарання, – припустила Ріццолі. – Помста.
– Це ймовірний мотив. Вона чимось розлютила вбивцю. Згрішила проти нього. Це – його розплата.
Джейн глибоко вдихнула.
– Ходімо до кухні.
Вона повела Мору коридором. Біля дверей зупинилась і глянула на неї, закляклу на порозі й надто ошелешену побаченим, щоб вимовити хоча б слово.
На вкритій кахлями підлозі було намальоване велике коло, нібито червоною крейдою. По колу на певній відстані розпливлися п’ять калюж чорного воску, який розтав і вже застигнув. «Свічки», – подумала Мора. У центрі кола лежала відрізана жіноча голова – так, щоб очі дивилися просто на них.
Коло. П’ять чорних свічок. Це ритуальне приношення.
– І тепер я мушу їхати додому, до своєї донечки, – промовила Джейн. – Зранку ми всядемося навколо ялинки, розгортатимемо подарунки й прикидатимемося, що у світі панує мир. Але я думатиму про… цю штуку… яка витріщається на мене зараз. Веселого, бляха, Різдва.
Докторка Айлс зглитнула.
– Відомо, хто вона?
– Ну, я не тягнула сюди друзів та сусідів для точного впізнання. Гей, ви знаєте цю голову на підлозі кухні? Але, судячи з фото на водійському посвідченні, можна сказати, що це Лорі-Енн Такер. Двадцять вісім років. Каштанове волосся, карі очі. – Детектив різко засміялася. – Складіть докупи всі частини тіла, десь це й отримаєте.
– Що ми про неї знаємо?
– У сумочці знайшли корінець від чека. Вона працює в Музеї природничих наук. Ким саме – поки не знаємо, але якщо судити з будинку та меблів… – Джейн зиркнула на їдальню. – Заробляє вона небагато.
Почулися голоси та кроки, до будинку ввійшли криміналісти. Джейн негайно випросталася, щоб зустріти їх із подобою звичної для неї самовпевненості. Усім відома незламна детектив Ріццолі.
– Привіт, народе, – сказала вона, коли до кухні обережно ступили Фрост та двоє криміналістів. – У нас тут весело.
– Господи Ісусе, – пробелькотів один з криміналістів. – А де решта жертви?
– У кількох кімнатах. Гадаю, вам краще почати з…
Вона замовкла, різко напружилася.
Дзвонив телефон на кухонному столі.
Фрост стояв найближче.
– Що скажеш? – запитав він, дивлячись на Ріццолі.
– Відповідай.
Її напарник боязко взяв слухавку затягнутою в рукавичку рукою.
– Алло? Алло? – І знову поклав. – Дали відбій.
– Як визначився номер?
Фрост натиснув кнопку історії дзвінків.
– Бостонський.
Джейн узяла свій мобільний, подивилася на дисплей.
– Я спробую перетелефонувати, – сказала вона, набираючи номер. Послухала сигнали. – Не відповідає.
– Я перевірю, чи з нього телефонували сюди раніше, – сказав Фрост. Проглянув історію, кожен вхідний та вихідний дзвінок. – Так, ось дзвінок на 911. Десять хвилин на першу.
– Наш убивця проголосив про завершення роботи.
– Є ще дзвінок, перед цим. Кембриджський номер. –