Клуб «Мефісто». Тесс Герритсен
Читать онлайн книгу.
інший сезон, вона знову була вражена тим, з яким смаком підібрані деталі, від сизого оздоблення до красивого різдвяного вінка на дверях. Ковані ворота були прикрашені сосновими гілками з червоною стрічкою, а у вікно першого поверху було видно ялинку з мерехтливими прикрасами. Дивно. Навіть упирі святкують Різдво.
– Якщо ти не хочеш, – сказав Фрост, – з нею можу поговорити я.
– Думаєш, я не впораюся?
– Думаю, тобі буде важко.
– Важко буде не вчепитись їй у горлянку.
– Бачиш? Я саме про це. Твоє ставлення до цієї жінки тільки заважатиме. Ти вже мала з нею справу, і це на все впливає. Ти не можеш зберігати нейтралітет.
– Ніхто не зміг би, знаючи, хто вона така й чим займається.
– Ріццолі, вона робить те, за що їй платять.
– Шльондри теж так роблять.
«Тільки от шльондри нікого не кривдять», – подумала Джейн, дивлячись на будинок Джойс О’Доннел. Будинок, за який було заплачено кров’ю жертв убивств. Шльондри не входять до зали суду, пританцьовуючи, у стильному костюмі від «Сент-Джон» і не дають свідчень на користь м’ясників.
– Я просто кажу – намагайся зберігати спокій, гаразд? – сказав Фрост. – Ми не мусимо її любити. Але не можемо собі дозволити її бісити.
– Думаєш, я збираюся?
– А ти глянь на себе. Уже випустила пазурі.
– Це суто самооборона. – Джейн штовхнула дверцята машини. – Бо я знаю, що це стерво спробує встромити в мене свої.
Вона вийшла з автомобіля, вгрузла в сніг до литок, але майже не відчула, як крізь шкарпетки просочується холод: найгіршим було не фізичне тремтіння. Детектив зосередилася на будинку, на майбутній зустрічі з жінкою, яка надто добре знала її потайні страхи. І знала, як ці страхи використати.
Фрост розчахнув ворота, і вони пішли розчищеною стежкою до будинку. Кам’яні плити вкрила крига, і Джейн так зосереджено намагалася не послизнутися, що, поки дійшла до сходів, уже почувалася невпевненою й вибитою з рівноваги. Не найкращі відчуття для зустрічі з Джойс О’Доннел. Не допомогло й те, що, коли двері відчинилися, за ними стояла звично елегантна господиня: біляве волосся укладене в гладенький боб, рожева сорочка на ґудзиках і слакси кольору хакі ідеально пасують до спортивної фігури. Джейн у поношеному чорному брючному костюмі, з мокрими від снігу відворотами штанів почувалася прохачкою біля дверей маєтку. «Саме цього вона від мене й хоче».
О’Доннел холодно кивнула.
– Детективи.
Господиня не відійшла від дверей одразу – пауза, що мала на меті продемонструвати: тут, на її території, головує вона.
– Можна ввійти? – нарешті запитала Джейн. Знала, що їх, звісно ж, пропустять. Гра вже почалася.
О’Доннел махнула рукою, запрошуючи їх у дім.
– Не так я хотіла б провести Різдво, – сказала вона.
– Я – так само, – відбила удар Ріццолі. – І впевнена, що жертва теж такого не хотіла.
– Як я вже казала, усі записи стерто, – мовила О’Доннел, ведучи їх до вітальні. – Можете послухати, але чути там немає чого.
Мало що змінилося, відколи Джейн була в цьому