Червоне і чорне. Стендаль (Мари-Анри Бейль)
Читать онлайн книгу.
пан Шелан саме перебирався: зрештою старого священика таки звільнили, і його місце зайняв вікарій Маслон. Жульєн узявся допомагати доброму кюре, і раптом йому спало на думку написати Фуке, що непереборний потяг до служіння церкві спочатку не дозволив йому прийняти його ласкаву, дружню пропозицію, але тепер він побачив таку несправедливість, що, мабуть, буде краще для спасіння його душі відмовитися від священицького сану.
Жульєн був у захваті від своєї хитромудрої ідеї – скористатися з усунення вер'єрського кюре й залишити собі вихід, щоб мати змогу взятися за торгівлю, якщо прикра обережність переможе в ньому героїзм.
XV. Крик півня
Любов «амор» зоветься по-латині, Бува, що й смерть несе вона людині, Коли закохані терпіть повинні Гризоти, сльози й муки безупинні.
Якби Жульєн мав хоч трохи проникливості, яку так безпідставно собі приписував, він міг би пишатись наступного дня з того враження, яке справила його подорож у Вер'єр. Він пішов, і всі його промахи були забуті. Але Жульєн був похмурий цілий день. Увечері в нього з'явилася зухвала думка, про яку він одразу ж дуже сміливо сповістив пані де Реналь.
Як тільки вони сіли в саду, Жульєн, не діждавшись навіть, поки стемніє, нахилився до вуха пані де Реналь і, ризикуючи зовсім скомпрометувати її, сказав:
– Пані, цієї ночі, о другій годині, я прийду до вас у кімнату, мені треба вам щось сказати.
Жульєн тремтів від страху – що, як вона згодиться на його домагання? Роль звабника так його гнітила, що якби він міг дати собі волю, то на кілька днів зачинився б у себе в кімнаті, щоб не бачити цих жінок. Він розумів, що вчора своєю «мудрою» поведінкою звів нанівець усі досягнуті напередодні успіхи, і вже й сам не знав, що робити.
Пані де Реналь відповіла на його зухвалу заяву з щирим, анітрохи не перебільшеним обуренням. В її відповіді, промовленій майже пошепки, йому виразно почулось «пхе». Пославшися на те, що він має щось сказати дітям, Жульєн пішов у їхню кімнату, а повернувшися, сів біля пані Дервіль, якомога далі від пані де Реналь. Таким чином він позбавив себе можливості взяти її руку. Розмова набула серйозного тону, і Жульєн загалом з честю її підтримував, якщо не рахувати кількох пауз, коли він знову починав ламати собі голову: «Що б його вигадати, щоб примусити пані де Реналь знову виявити до мене ту прихильність, яка три дні тому дала мені підставу думати, що пані де Реналь моя!»
Жульєн був дуже пригнічений тим майже безнадійним станом, в якому опинились його справи. А проте успіх завдав би йому ще більшої прикрості.
Коли опівночі всі розійшлися, Жульєн дійшов невтішного висновку, що пані Дервіль його глибоко зневажає і що, мабуть, не кращі почуття і в пані де Реналь.
У гнітючому настрої, почуваючи себе приниженим, Жульєн не міг заснути. Але він не припускав і думки, щоб покинути гру, відмовитись від своїх планів і жити біля пані де Реналь, задовольняючись, як дитина, тими радощами, які приносить