Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994—2004 рр.. Полина Жеребцова
Читать онлайн книгу.
виявився дурним і порожнім. З ним продовжує зустрічатися Міла.
Поля
Прийшла від тьоті Алі. Навідувала її. Вона допомагає мені з математикою.
Ерик сказав усього кілька слів.
Я самотня. Немає вітчима – він поїхав, немає мами – вона на ринку.
Я зайнялася копанням у своїй душі. Я не розумію себе. Що це? Я злюся на Ерика, тому що не є дівчиною його мрії. Тому що він не любить мене. Але чому він повинен мене любити?! Та я злюся. Злість переповнює.
Я склала собі ідеал, який не є реальністю. Мама каже, треба сприймати людину такою, як вона є.
Я дійшла висновку, що я не права, поводжуся погано (це мама днями підказала) і, як не крути, – найпротивніше дівчисько на світі. Мені потрібно бути вольовою. Сильною. Я зовсім не вмію жити в цьому світі. Але я обіцяю виправитись!
Поля
Весь час думала про Ерика. Як усе кепсько!
Учора я сказала в гніві, що Ерик і тьотя Аля нехороші, а бабуся Тося – хороша. Але мама відповіла, що всі – хороші.
– Це ти не вмієш знаходити цікаву тему для бесіди, – сказала мама. – Ти нудна!
Як знайти тему для бесіди? Про мудрі книжки та грецьких богів Ерик не говорить. Про танці на столі я нічого не знаю. Учора, наприклад, я була в гостях і Ерик спитав:
– Ти ходила сьогодні до школи?
– Ні, – відповіла я.
– Чому?
– Сьогодні вихідний день!
Тьотя Аля перепитала Ерика:
– Що Поля сказала?
А він відповів мамі:
– Сама в неї запитай, вона тут щось мимрить ледь чутно.
Я образилась.
Краще мовчати. Своє серце можна наповнити або любов’ю, або злом. Я зрозуміла одну важливу річ: нікого не можна вважати своєю власністю і кожен має право, щоб бути.
Поля
Причапала сьогодні до школи: дивлюсь, а банда Лур’є-Левиці вже виглядає когось біля воріт.
Хотіла повз пройти.
Але Міла перегородила мені дорогу і каже:
– Поліно, ти в Мамеда (або Мехеда – я не зрозуміла точно) закохана, так?
Спочатку я навіть трохи злякалась, бо мені здалося, що вона сказала «Ахмеда».
Я подумала: зараз буде бійка, їх шестеро, а моїх дівчат немає, і кофтина в мене нова, а стане дірява.
– То з Мехедом, значить, крутиш? – повторила Міла.
Почувши незнайоме ім’я, я знизала плечима й сказала:
– Ти зовсім, чи що?!
На що Яха, Малка й Німа заявили:
– Звичайно, з ним! Він сам сказав!
– Ну й іди до нього!!! – чомусь істерично закричала Лінда й заплакала.
Тара її обійняла.
– Зовсім здуріли! – я посунула їх із дороги і пройшла. Бійка мене обминула.
Прийшла додому, а мама каже, що цей хлопець, уже не знаю, як його звати (Мамед чи Мехед), певно, сам нашим дівчатам щось набрехав. Просто знущається, бо я росіянка.
П.
Була вдома в Хейди. Така біднота! Сісти нікуди, немає навіть стільців. Сидять на підлозі! Одне ліжко, і повно народу у квартирі (дядьки, племінники, ще хтось).
Хейда лінується